Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Über! Звичайно, звичайно… — радісно белькоче учений. — Спасибі, що запросили. Über!

Давиду не терпілося деактивувати ньÜзрум, але для того, щоб зафіксувати в системі щоденний обов’язковий перегляд, потрібно було витримати ще десять хвилин. Він знову вислухав радісні трелі Содрогалова. Далі з дайджесту новин він дізнався про таке: територія держави збільшилася ще на 0,0094 відсотка; вітчизняна космічна ракета вийшла на орбіту Марса, недовго залишилося чекати до заснування üмперської колонії, а потім і перейменування планети на üМарс; східні регіони Üмперії страждають від голоду.

— …виною трагічної ситуації на сході нашої країни є ворожі сили Unación, які застосували кліматичну зброю проти мирної üПопуляції. І це вже не перший випадок втручання. Über! — зрозумілою мовою пояснює експерт, несучи правду в маси.

— Über! Якщо ви бажаєте допомогти постраждалим співвітчизникам, відправте повідомлення «Слава Üмперії!» прямо зараз на номер 22340. З вашого рахунку буде знято суму, відповідну заробітку за один робочий день. Давайте не будемо байдужими та підтримаємо братів і сестер! Über! — закликала ведуча.

Деактивувавши ньÜзрум, Давид набрав номер Максима. Ніхто не відповів. Давид подзвонив ще кілька разів. Останній дзвінок обірвався короткими гудками.

— Давиде, заспокойся, — Дамблдор захвилювався, коли господар став метушливо бігати по квартирі, поквапом збираючи сумку. — Що ти задумав? Не приймай поспішних рішень. Давай поговоримо.

Давид проігнорував слова ШІ. Житло занурилося в пітьму.

— Дамблдоре, що трапилося? Я бачу, твоя панель не вимкнена. Що з освітленням?

— Я знеструмив квартиру. Давиде, що ти робиш? Ти ж не збираєшся втекти?

— Куди? Куди, по-твоєму, я можу втекти?

Дамблдор увімкнув світло. Давид сидів на підлозі, стискаючи в руках рулон туалетного паперу. Саме той рулон, який подарувала Ясмін. З текстом «Портрета Доріана Ґрея». Під час останньої зустрічі Давид забрав його та на свій страх і ризик привіз додому.

— Якщо хочеш, я проаналізую і підготую список можливих варіантів. Тільки не роби дурниць. Треба все ретельно продумати. Тобі поки ніщо не загрожує. Твого заводу ще немає в списках на вживлення üНаноботів. Телецентру, до речі, теж. Ці об’єкти занадто важливі, щоб ставити під загрозу їхнє функціонування. Вони, звичайно, вже провели випробування. Але одна справа — спостерігати за двома сотнями піддослідних у лабораторних умовах. Інша — за цілою популяцією, мільярдами öсобин. Хоча не буду приховувати: вони просуваються семимильними кроками. Якщо так піде і далі, то дуже скоро üНаноботи доберуться і до вас.

— Прошу, безперервно перевіряй üнтернет.

— Можеш бути спокійний. Я переглядаю мережу і попереджу, щойно з’явиться найменша ймовірність загрози. Ти теж будь напоготові, але, прошу, не втрачай самовладання. Без паніки, добре?

Давид, закутавшись у ковдру разом з Іклом, кілька годин поспіль читав Оскара Вайлда. Глибокої ночі його здолав сон. Дзвінкий сміх Ясмін відбивається луною від стін, викликаючи легку тривожність. Він йде на звучання ніжного голосу. Кімнати, нескінченний коридор кімнат. У наступній вони точно зустрінуться. Проте щоразу її голос віддаляється, звучить із сусіднього приміщення. Давид пускається в біг. Але Ясмін все одно вислизає. Його дихання збивається. Він забігає в чергову кімнату — ванну. Крізь панорамне вікно на пів стіни, з матовим склом розсіюється сонячне світло, м’яко лягаючи на стіни, керамічну поверхню раковини, шкіру Ясмін.

— Я люблю тебе, — вимовляє він, простягаючи руку.

Лунає постріл. Потім ще один. І ще один. На його руці бризки крові. Ясмін лежить біля туалету з розбитою головою, через одяг просочуються червоні плями. Кривава калюжка виповзає з-під її правого боку, розтікаючись по підлозі. Давид дивиться в дзеркало. Обличчя спотворене. Страх обпікає ребра. Він кричить.

— Давиде, прокидайся, Давиде, — голос Дамблдора нарешті достукався до його свідомості.

— Жах, я винен, це моя провина… — задихався Давид.

— Максе, швидше, — підбіг Джо і відразу ж метнувся у зворотний бік.

— Що трапилося?

— Швидше. Вінсент. Äфродіта, — захекавшись, відгукнувся Амаре.

Джо Амаре невідкладно попрямував до кімнати, де тримали під замком Äфродіту. Біля дверей Максим зупинив його.

— Вона вирвалася?

— Йдемо, — Джо увійшов першим.

Вінсент лежав на Äфродіті. Обоє голі. Їхні тіла сплелися в неприродній позі: кінцівки зчепилися, немов у спробі виламати одна одну; трубки, схожі на товсті дроти, вилися з тіла Äфродіти, впиваючись у корпус робогуманоїда.

— Що ви наробили? — Макс із жахом подивився на Джо.

— Я відлучився поїсти, а коли повернувся… — вчений наблизився до скляного огородження, — вони вже… того…

— Треба звільнити Вінсента, — Максим пройшов уздовж огорожі, щоб краще розгледіти. — Стривай… — він роззявив рота від подиву, — у неї…

— Так, очі… Вона прозріла, — кивнув Джо Амаре. — Неймовірно!

— Думаєш, він живий? — Максим розглядав трубки, що простромлювали тіло Вінсента.

— Не впевнений, — знизав плечима учений. — А ось її тканини передають імпульси й кодують інформацію. Такого раніше не було. Процес схожий на той, що відбувається в мозкових центрах робогуманоїдів. І ще… — Джо поклав руку собі на груди, — її серця, вони синхронізувалися. Що раніше траплялося тільки в стані бадьорості. Вони скорочуються в унісон. Але при цьому не спостерігається негативного, гнітючого впливу на оточення. Мене, наприклад, взагалі не нудить. А тебе? Смак металу в роті?

— Я… — Макс задумався. — Почуваюся нормально.

Двері за ними розчинилися. Макс спробував перегородити шлях Джаззі. Однак співачка з легкістю відсунула його.

— Якого хріна? — Джаззі пройшла і повз Джо без особливих зусиль. Вона без роздумів увійшла за огорожу.

— Джаззі, не нароби дурниць, це небезпечно, — схвильовано крикнув Макс.

— Якого біса тут сталося?! — закричала співачка.

Одяг Вінсента лежав на стільці. Сорочка акуратно складена. Комір застібнутий. Значить, Вінсент роздягнувся з власної волі.

— Псих, — вирвавши трубки з корпусу Вінсента, Джаззі стягнула робогуманоїда на підлогу і потягнула геть від машини правосуддя.

Джо оглянув Вінсента в