Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

У 1871 році Панас Рудченко переселяється до Полтави, працює в рахунковій палаті. Він багато пише, але пробиватися до читача вдається важко: над літературною українською мовою все більше і більше нависає меч цензури. І тому перший твір, підписаний псевдонімом Панас Мирний, виходить за кордоном – вірш «Україна» і оповідання «Лихий поплутав» опубліковані в 1872 році у львівському (місто тоді входило до складу Австро-Угорщини) журналі «Правда». У 1875 році Панас та Іван закінчують роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і передають його на розгляд цензорів, проте цензурні утиски сягнули межі – в 1876 році Олександром II був виданий так званий Емський указ, в якому література українською мовою остаточно потрапляє в розряд забороненої. Але роман все ж таки побачив світ, але тільки в 1880 році і в Женеві.

Панас Якович провадить активну громадську діяльність, він підтримує відношення з багатьма видатними діячами української культури – Коцюбинським, Карпенком-Карим, Лесею Українкою, Старицьким та ін. Він як член комісії міської думи бере безпосередню участь у створенні у Полтаві пам’ятника І. Котляревському. Але про те, що респектабельний чиновник продовжує писати, знають, як і раніше, небагато. Навіть після того, як його твори все ж таки пробиваються в українські видання – в 1883 році перші розділи роману «Повія» з’являються у видаваному Михайлом Старицьким журналі «Рада». Через три роки в Києві виходить збірка «Збираниця з рідного поля» і комедія «Перемудрив».

Напередодні революції 1905 року громадська діяльність письменника посилюється, в пресі під псевдонімом Панас Мирний з’являються відозви про необхідність змін, зокрема, рівноправність жінок. Революційні події письменник описує у ряді своїх творів: «До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців». А коли в 1914 році влада заборонила святкування 100-річного ювілею Тараса Шевченка, Панас Мирний висловив обурення подібними діями. Тоді поліція навіть почала пошуки підозрюванної особи, що підписувалася «Панас Мирний», але так нікого і не знайшла – письменник умів зберігати інкогніто.

При більшовиках Панас Якович прожив недовго. Він, незважаючи на вік, продовжував працювати в полтавському губфінвідділі. Тут же, в Полтаві, Панас Мирний і помер 28 січня 1920 року.

Коцюбинський Михайло Михайлович

(1864—1913)

Видатний письменник і громадський діяч

Михайло Коцюбинський народився 15 вересня 1864 року у Вінниці в родині дрібного чиновника. Батько хлопчика, чоловік добрий і працелюбний, відрізнявся, проте, небажанням миритися з несправедливістю начальства. Це змушувало його часто міняти роботу, переїздити з одного міста до іншого. Разом з ним «подорожувала» і родина.

У 1874 році Коцюбинські переїхали у місто Бар. Тут Михайло вступив до останнього (третього) класу початкової школи, після закінчення якої продовжив освіту в Шаргородському духовному училищі. Проте схоластична наука нітрохи хлопця не цікавила. Порятунок від нудних лекцій і повчань наставників він шукав у книгах.

У 1881 році Коцюбинські повернулися до Вінниці. Сімнадцятирічному Михайлу довелося звалити на свої плечі тягар клопотів про родину: батько залишився без роботи, мати осліпла. Хлопець почав давати приватні уроки, а весь вільний час присвячував творчості. У Вінниці з’явилися перші твори Коцюбинського: «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884), «Дядько та тітка» (1886).

13 квітня 1890 року у львівському журналі для дітей «Дзвінок» було вперше опубліковано вірш Коцюбинського «Наша хатка». У цьому ж таки році письменник поїхав до Львова, де познайомився з редакторами багатьох видань, зустрівся з І. Франком. З того часу Коцюбинський став постійним співробітником західноукраїнських журналів і газет і часто посилав до них свої вірші, оповідання, науково-популярні статті, зарисовки і переклади.

Продовжуючи активно працювати, в 1890-ті роки Коцюбинський створив свою першу повість «На віру», а також оповідання «П’ятизлотник», «Ціпов’яз», «Помстився», «Хо», «На крилах пісні», в яких чітко простежується становлення творчої манери письменника: незважаючи на розмаїття чисто описових моментів і пейзажів, все більше уваги він приділяє психологічному аналізу героїв, підкреслює їх протест проти прогнилої моралі і бажання бути щасливими.

На початку 1890-х років Михайло Михайлович був призначений на посаду розпорядника Одеської філоксерної комісії. Декілька років він працював у різних областях країни, багато часу провів на Південному березі Криму. Робота у філоксерній комісії не приносила письменникові задоволення: йому здавалося, що це даремна праця, а сам філоксерист уявлявся одним із паразитів на винограді; тому при першій же нагоді Михайло Михайлович подав прохання про відставку.

Зиму 1894/95 року письменник провів у Чернігові і Вінниці. Тут він познайомився з Вірою Устимівною Дейшею, яка стала його дружиною, надійним товаришем і помічником у всіх справах. Любов дружини підтримувала його в скрутні часи, які незабарилися: після весілля він серйозно захворів.

У 1898 році Коцюбинські переїхали до Чернігова: Михайло Михайлович отримав посаду діловода при Чернігівській земській управі. Через деякий час він почав завідувати відділом народної освіти і редагувати «Земську збірку». З переселенням до Чернігова пов’язаний новий етап у житті і творчості Коцюбинського: тут були створені його найкращі твори.

Революція 1905—1907 років сколихнула прогресивну інтелігенцію. Не залишився осторонь і Коцюбинський. Він з головою занурився в громадську роботу: складав тексти листівок, виступав на зборах. Зображенню революційних подій присвячені його твори «Сміх», «Він іде!», «Невідомий», «Persona grata», «В дорозі», «Коні не винні».

Активна громадська і літературна діяльність помітно підірвала і без того слабке здоров’я письменника. Восени 1911 року він виїхав на Капрі до Максима Горького, де йому були створені всі умови, необхідні для праці і відпочинку. 20 березня 1912 року письменник повернувся додому і через декілька місяців ліг у лікарню. Друзі і численні шанувальники ні на годину не полишали його. Наприкінці січня 1913 року Коцюбинський повернувся до Чернігова, а 25 квітня великий письменник помер. Поховали Михайла Коцюбинського на Болдиній горі – його улюбленому місці відпочинку.

Довженко Олександр Петрович

(1894—1956)

Видатний кінорежисер, сценарист, документаліст, письменник, художник, педагог. Один з основоположників українського кінематографа, зачинатель жанрів авторського кіно і кіноповісті

Мальовниче село В’юнище, де 10 вересня 1894 року народився Олександр Довженко, знаходилося поряд із старовинним повітовим містечком Сос ниця (Чернігівська обл.), але свій день народження він завжди святкував 12 ве ресня. З 14-ти дітей козака-хлібороба Петра Семеновича Довженка вижили