Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"

— Та де мені до танцю, — відмовляється вона, а тут сама аж тремтить від сорому і страху.

— Ану, попробуймо! Гей, музики! — крикнув царевич, вхопив її, музика заревіла, а він гей з нею в обертаси.

Вона, бідна, опирається, він нею кидає сюди й туди, вся страва в горщиках, що в неї поприсилювані до крайки, разливається і обляпала її від ніг до голови. Гості регочуть, а їй все лице горить з сорому, а далі як заплаче та тому до ніг, щоб її пустив. Тоді він пом'як, підняв її та й питається:

— А що, ти мене не пізнаєш?

Вона видивилася на нього та й нічого не каже.

— А то відколи у нас так повелося, щоб жінка чоловіка не пізнавала? Адже я твій чоловік, а ти моя жінка!

Тут він розповів їй усе, як, що, до чого, казав їй зараз переодягнутись по-царськи. Аж тут її батько над'їхав, ну, той певно здивувався, коли побачив свою доньку, що він віддав її за жебрака, царівною. Там-то вже був бал, можете собі погадати! Вилами молоко їли, по борщі човнами плавали! І я там був, мед-вино пив, по бороді текло, а в роті сухо було.

Три брати Кіндрати

Було собі три брати, усі три Кіндрати. Два між ними були розумні, а третій — дурний. От дурний і каже:

— Давайте хліви плести та побачимо, у чий двір більше скотини ввійде.

Поплели хліви. Ті двоє з дерева, а дурний з лободи. От іде череда та вся в дурнів хлів, а до розумних тільки один поганий віл і увійшов. Розумні й кажуть:

— Чим ти будеш годувати свою череду?

Дурний, недовго думаючи, взяв та й проміняв їм цілу череду на того поганого вола. Тоді взяв налигав його і повів продавати. Веде, аж біжить собака та «гав, гав!», а далі й каже:

— Здоров, свату, продажній віл?

— Продажній, — каже дурень.

— Продай мені наборг, а гроші через неділю прийдеш і возьмеш.

Продав той вола. Пройшла неділя, дурень закурив люльку і пішов за грішми. Іде, а собака «гав, гав!».

— Давай гроші! — каже дурень.

А собака від нього навтіки та під гнилий пень, тільки її дурень і бачив. Заглянув він під пень, коли там гроші. Набрав дурень цілий віз грошей, привіз додому. Брати питають:

— Де ти стільки грошей набрав?

— За вола, — каже, — взяв.

Брати і посилають його:

— Біжи до попа, попроси мірки, та не кажи, що гроші міряти, а кажи, що будем мірять пшеницю.

Пішов дурень.

— Здоров, попе.

— Здоров, дурню, — каже піп.

— Дай нам мірки.

— Нащо вам мірка?

— Гроші мірять.

— А мені дасте?

— Дамо.

Приносить мірку додому, а брати й питають:

— Як ти казав?

— Я казав: дай, попе, мірки, будем гроші мірять.

— А, щоб тебе та бодай тебе, дурню. І нащо було так казать! Ну, біжи та стань на воротях, як буде піп іти до нас, то свиснеш, а ми тоді будемо пшеницю мірять.

Став дурень на воротях. Аж іде піп. Дурень його як свиснув кийком, він так і витягсь. Входить дурень у хату, а брати його й питають:

— Де піп?

— А там, біля воріт: я його свиснув, а він і витягся.

Дивляться брати, коли й справді так.

— Біжи ж, кажуть, сховай його.

Пішов дурень і заховав попа на горище. Розумні брати переховали попа, зарізали барана та й поклали його на горище якраз на тім місці, де лежав піп. А приходить попадя і питає:

— А де, дурню, піп?

— На горищі, — каже той.

Лізе попадя на горище, а дурень її питає:

— Попаде, чи твій піп з рогами?

— Ні, дурню, такий, як і ти.

— Попаде, чи твій піп з чотирма ногами?

— Ні, дурню, такий, як і ти.

Злізла попадя на горище, глянула та й каже:

— Е, це, дурню, баран!

Три добрі поради

Жив собі сирота без тата, без мами. Лише брата мав. А колись усіх сиріт забирали до війська на двадцять п'ять років.

Йшов служити молодим, а додому повертається вже в літах. Застає його ніч. Побачив при дорозі якусь хатку, а біля воріт дідуся з білою бородою.

— Добрий вечір!

— Добрий вечір!

— Чи не могли би ви прийняти мене на ніч?

— А ти звідки мандруєш?

– Іду, дідусю, з війська додому.

— А що ти там, синочку, навчився?

— Туди йшов волом, а звідти вертаю ослом.

Дід засміявся й каже:

— Синочку, розтлумач мені це.

— Та поки не йшов до війська, то працював, як віл, і багато чого навчився, а в армії за двадцять п'ять літ що знав — забув, і нічого мене не навчили, крім: айн, цвай, драй…[4]

— Слухай, сину. Я прийму тебе не на ніч, а на рік. За рік служби дам тобі три добрі поради.

Залишився вояк у діда. Старий посилає його до всякої роботи. Але минає півроку, і він каже:

— Дідусю, півроку вже нема, а ви ще не сказали нічого.

— Синку, ще маєш часу багато і встигнеш запам'ятати, що я скажу.

Минає ще п'ять місяців, і вояк знов нагадує дідові.

— Синку, ти доброї пам'яті? — питає дід.

— Доброї.

— То більше не питай. Я тобі в останній день скажу.

Але і останнього дня дід нічого не говорить, лише готує йому плату й харч на дорогу.

Вийшли надвір і, поки дійшли до воріт, дід каже:

— Якщо хочеш бути ґаздою, то аби ти без своїх очей нікому коней не давав, ніколи жінці правди не казав і запам'ятай: що срібло-злото очі заливає.

Попрощалися, і з трьома премудростями вояк пішов у дорогу.

Іде чи довго, чи коротко, вже недалеко до рідної хати, а тут — ніч. Мусить заночувати в чужому селі й проситься до першої-ліпшої хати.

— Господарю, чи не прийняли би ви мене переночувати?

— А чому би й ні — хату за собою не забереш.

Господиня готує вечерю, він з господарем розмовляє, а тут приходять з роботи чотири доньки.

— Добрий вечір!

— Доброго здоров'я!

Доньки миються, а одна з них запорошила воякові очі: дивиться й не змигне з неї. Питає вона:

— Тату, хто це у нас?

— Подорожній. Где з війська і попросився заночувати.

— Гм! Коли він йде з війська, то треба його пригостити. Там чарки ніхто йому не давав.

— Так, — каже батько. — Тоді ви, милосердні, постарайте.

Вечеря вже готова, донька принесла з шинку горілки й частуються. Поки випили горілку, він признався, що хоче сватати їх найстаршу доньку.

Каже