Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Королівський палац

Широким, чітким кроком король йшов коридором південного крила. На зустрічних придворних дам він не звертав уваги, ігноруючи реверанси, широкі посмішки та млосні погляди.

Ледве не збивши з ніг ревматичну «красуню», яка не встигла вчасно відскочити, він без стуку відчинив високі двері з вибіленого дуба з позолотою.

У великій світлій кімнаті, обробленій різьбленим білим каменем з інкрустацією лірового дерева, за невеликим низеньким столиком, заставленим тістечками, сиділи три жінки й мило балакали, тримаючи в руках мініатюрні філіжанки.

Побачивши того, хто увійшов, дві з них миттєво підскочили та присіли в глибокому реверансі. Третя — дама шістидесяти років, у простій домашній сукні, але з високою зачіскою, лише посміхнулася.

— Добридень, Ваша Величність, — сказала вона, акуратно поставивши чашку на блюдце, — дуже рада бачити вас.

— Доброго дня, Ваша Величність, — спокійно відповів їй король. — У мене до вас приватна розмова.

Королева миттю глянула на своїх компаньйонок, і ті одразу ж безшумно ковзнули за двері.

— Невже мій син вирішив все ж таки відвідати свою стару хвору матір? — хитро посміхаючись, відкинулася на спинку крісла королева-мати.

— Матінко, не починай, я тобі вже все пояснив, — королева скептично підняла брову, але промовчала. — У мене до тебе серйозна розмова, набагато важливіша за всі ці чутки.

— Уважно слухаю тебе, сину, — королева миттю прибрала з лиця всю уїдливість, чудово розуміючи, що, якщо її син прямо заявляє подібне, значить, йому справді потрібна її порада.

І це буде не порада матері. Адже синові потрібна порада королеви, яка запобігла двом війнам і не вилазила з палацових інтриг, поки був живий старий король.

— Я збираюся одружити Альберта, тож ти мусиш мені в цьому допомогти.

— Що? — королева мимоволі зареготала. — Знову?

— На цей раз є шанс, але він знову вперся, — не зважаючи на сміх матері, продовжив Одуел.

— Почекай-почекай, — королева-мати відсунула від себе чашку з недопитим чаєм. — Він же покинув графиню Нотерейн. Бідолашна досі місця собі не знаходить, а вже після омолодження герцога так і зовсім розумом з'їхала: розповідає всім, що герцог зв'язався з нечистю, — королева-мати раптово завмерла. — Син? Невже є щось, чого я не знаю?

— Хтось, матінко, хтось, — Одуел задоволено посміхнувся. Здивувати стару королеву було не так вже й легко. — І цей хтось — баронеса Яленська.

— Хто така? Чому не знаю? — насупилась королева-мати.

— Вона ще не була представлена ​​до двору.

Королева спочатку відверто здивувалася, потім спохмурніла:

— Яленські… Не пам'ятаю такої родини. Звідки вона?

— Альберт приховує.

Король вирішив, що розповідати матері, що титул баронеса отримала особисто від нього менш як місяць тому, не варто, як і відкривати те, що Яна Джерело й причетна до омолодження герцога. Йому потрібна була від королеви-матері конкретна допомога, але давати зайву інформацію цій жінці він не поспішав.

— Тоді чому ти вирішив, що він захоче з нею одружитися?

— Спочатку пообіцяй мені, що жодна жива душа не дізнається про нашу розмову.

— Сину! — королева аж зблідла. — Що ти собі дозволяєш?

— Ваша Величність, — незворушно продовжив король. — Я добре знаю, як ви любите плітки, але також добре знаю, що королева Тамії ніколи не порушить свого слова.

— Добре, — королева-мати вся одразу підібралася. — Не думала, що ця дивна розмова може бути для тебе настільки серйозною. Я даю тобі слово королеви-матері.

— Чудово, — Одуел, нарешті, сів у крісло поруч із королевою. — Тоді почнемо з того, що Альберт при мені зв'язав баронесу, щоб вона не втекла, — обличчя королеви-матері витяглося. — Так-так, люба матінко, шнуром від штор у моєму кабінеті.

— Що вона робила у твоєму кабінеті, не бувши при цьому представленою до двору? — спохмурніла королева-мати.

— У кабінеті в моїх приватних покоях, матінко, — як би ненароком уточнив король і відразу видав наступну новину, яка остаточно добила королеву-матір: — Але що вона там робила — державна таємниця, тож навіть тобі я не говоритиму, чому та як вона там опинилася.

Королева розчаровано зітхнула:

— То, може, нещасна наївна дівчина намагалася втекти через ваші державні справи? — королева миттєво змінила тактику.

— По-перше, баронеса далеко не юна дівчина, по-друге, наївністю там і не пахне, по-третє, вона така ж божевільна, як Аль.

— Ще причини є? — суворо запитала королева.

Вона дуже добре знала свого сина, щоб не помітити, що головного він якраз і не сказав.

— Ні, — король на мить зам'явся, але все ж таки продовжив. — Але Альберт відмовився віддати її мені.

Королева повільно заплющила очі. Вона мовчала, а король чекав.

— Познайом нас, — промовила нарешті королева-мати. — Ти казав, що за тиждень буде бал на честь відкриття святого джерела. Запроси її на нього.