Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— Розумієш? Вона так і сказала: «І вбивця може бути гідний особливого благословення». Я їй кажу, що гідних не буває, що будь-яка людина має темряву всередині, а вона тільки сміється. Та й добре, якби тільки в цьому була проблема. Допустимо, знайшовся б якийсь унікум, якого можна було б назвати гідним. Але як це визначити? Не на слово ж йому вірити.

В цей момент двері тихенько прочинилися й в кімнату шмигнув син кухарки.

Не зважаючи на герцога, він одразу кинувся до Яни, що бігала по кімнаті.

Та, щойно побачивши хлопчика, присіла перед ним навпочіпки й, взявши за руки, втомлено зітхнула.

— Що, малюк?

— Матінка послала дізнатися, коли вечерю подавати.

— Зрозуміло, — Яна хитро примружилася, дивлячись на дитину, що зовсім її не боялася, — зараз біжиш назад і кажеш, що герцог сказав вечерю подавати, як тільки леді перебіситься. Зрозумів? — хлопець виразно подививсяна Альберта та, повернувшись, кивнув. — І скажи, що я знову чоботами кидалася, а то ще подумають, що я подобрішала. Ми ж не розкриватимемо нашої таємниці?

Хлопчина тямуще закивав, а потім, несподівано міцно обійнявши Яну, тихо спитав:

— А ти мене ще на Басі покатаєш?

— Покатаю, але, поки герцог тут, ти до мене не приходь, домовились?

— Добре, — кинувши ще один ображений погляд на Альберта, хлопчик поспішив геть.

— Ось взяли моду дитину підставляти, — пробурчала, надзвичайно тепло посміхаючись, Яна й піднялася.

Те, як вона повелася зі, здавалося б, чужою дитиною відгукнулося в Альберті дивною щемливою ніжністю.

— А ти знала, що цей хлопчик — нерідний син Марти? — замислено промовив герцог.

Ошелешено поплескавши очима, Яна раптом засяяла та з вереском кинулася на шию Альберту:

— Аль, ти геній! — вона тихенько засміялася, упираючись лобом йому в груди. — Це ж так просто. Як я сама не додумалася. Адже на Землі роблять так само. А я, дурна, все не могла зрозуміти, який тут зв'язок.

— Ем-м, — промимрив Альберт. — Так само — це як?

— Є таке повір'я, що якщо у пари довго не народжується дитина, вони мають усиновити сироту й тоді зможуть народити свого. Кажуть, допомагає, хоча я раніше в це не вірила та вважала подібні забобони нісенітницею.

— А зараз?

— А зараз навіть не знаю. Ось ти, Аль, чи багато знаєш людей, готових прийняти чужу дитину як свою рідну? Це ж наскільки потрібно бути внутрішньо… — Яна завмерла, потім ошелешено вимовила: —Гідним… Я шокована.

Альберт теж почувався шокований, бо щойно зрозумів, яку саме дитину хотів би він сам.