Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Я навчилась використовувати їх виключно в своїх цілях. – На її обличчі з’явилась самовдоволена посмішка.
- Мені б стати такою, як Ви. – Я вдала, що захоплена нею.
- Потрібно навчитись забувати про почуття. – Явно пишаючись собою, промовила Світлана Петрівна. – Вони завжди зайві. – твердо заявила вона. - Заважають на повну міру скористатись можливостями, які надають нам чоловіки.
Я робила вигляд, що уважно слухаю її. Поновивши наші чарки, я взяла в руки свою.
- Хочу випити за Вас! – урочисто промовила я.
Вона посміхаючись, взяла свій келих і із задоволеним обличчям випила. Я зрозуміла, що вона полюбляє лестощі. Тож я вирішила потішити її самолюбство.
- Світлано Петрівно, я захоплююсь Вашим твердим характером і виваженістю. – сказала я, знову наповнюючи оковитою чарки.
- Діано, тобі варто повчитись у мене і ти назавжди перестанеш побиватися чоловіками. – вона сказала це таким тоном, наче була гуру по стосунках між чоловіками й жінками.
- Вважаю, що крім Вас, мене ніхто краще не навчить. – Я підняла чарку і ми знову випили.
Я подивилась на пляшку. Вона була на половину спорожнілою. Потрібно було діяти далі. Вставши з-за столу, я промовила:
- Відлучусь на секунду. Закортіло в туалет. – посміхаючись, промовила я і пройшла по коридору у вбиральню.
Зачинивши за собою двері, я ввімкнула воду в умивальнику. Татів метод з таблетками діяв і я не відчувала сп’яніння. Це мене тішило. Але я вирішила перестрахуватися.
Я запхала два пальці в рота і навмисно викликала блювоту. Шум води приглушив ці звуки, які я не хотіла щоб почула Світлана Петрівна. Звільнивши шлунок від випитого алкоголю, я вмилась і повторно випила дві пігулки білого вугілля. Можна було повертатися й продовжувати свою виставу.
Повернувшись до кухні, я навмисно похилилась, наче мене занесло. Мені потрібно було вдати, що я вже трохи на підпитку.
- Упс. – посміхаючись, промовила я і сіла за стіл. – Трохи втратила рівновагу. – Я взяла пляшку і налила нам оковитої.
- Чую, що і я захмеліла. – з посмішкою промовила моя бувша начальниця.
- Знаєте що? – Я взяла чарку і подала її Світлані Петрівні. – Давайте вип’ємо за нас, вільних жінок! – промовила я і піднесла келих до рота, немов п’ючи, чекаючи поки вип’є вона.
- Зачекай мене тут. – сказала вона і піднялася зі стільця. – Мені теж потрібно в дамську кімнатку. – сказала вона й посміхнулася. Хилитаючись, попрямувала до туалету.
Це був мій шанс. Я вийняла телефон і ввімкнула на ньому диктофон. «Що ж, тепер почнеться саме цікаве» - подумала я й поклала телефон в кишеню.
Наливши в її чарку горілки, я чекала поки вона повернеться до кухні.
- Світлана Петрівна, а де Ваш чоловік? – спитала я її, коли та сіла за стіл.
- Немає. – промовила вона і взяла чарку. – Розлучилась з ним три місяці тому. – Вона махом випила.
- Виявився черговим мерзотником? – поцікавилась я підливаючи їй горілки.
- Неа. – хитаючи головою, відповіла вона. – Він класний мужик. Я б і надалі з ним була, якби не ти. – Вона подивилася на мене і погляд її змінився. Схопивши чарку, Світлана Петрівна випила і з силою гепнула нею об стіл.
- Що? – не розуміючи, в чому справа, запитала я.
- Так. Саме ти винувата в тому, що я розлучилася. – Вона криво всміхнулася. – Точніше, Леонід.
- До чого тут Леонід? – Я була приголомшена почутим.
- Дитинко, ти що не розумієш, який джек-пот ти зірвала? – запитала Світлана Петрівна, дивлячись на мене. – Як тільки я побачила його, я зрозуміла, що саме Леонід зможе дати мені те, чого я найбільше потребую. Грошей!
Вона перевела подих, взяла пляшку і налила собі горілки. Випивши, вона промовила:
- Я чекала на твій приїзд. Знала, що ти повернешся на канікули додому. І уяви, яким було моє здивування, коли на порозі мого магазину я побачила Леоніда!
Її погляд змінився, в очах засяяло якесь хворобливе захоплення. Схоже на фанатичне обожнювання ідола.
- Він був такий галантний і люб’язний, що мені важко було тримати себе в руках поруч з ним. – продовжила вона свою розповідь.
- Для чого він прийшов до крамниці? – запитала я, в очікуванні відповіді на питання, яке давно цікавило мене.
- Цікавився нюансами мого бізнесу. Хотів взнати в мене базу постачальників й деталі ведення продаж в сфері модного бутіка. – вона поглянула на мене і тицьнула на мене пальцем. - Казав, що хоче відкрити салон-магазин для тебе, де ти будеш створювати одяг по своєму дизайну.
Я була вражена щойно почутим. Леон хотів що?
- Здивована? – засміялася Світлана Петрівна. – Він не казав тобі цього? – Вона продовжувала сміятись. – Так, Діано, чоловіки такі й є – скритні й брехливі.
Вона кивнула, наче сама з собою погоджувалась.
- Але я мало що слухала його слова. В моїй голові була лишень одна думка – як звабити цього чоловіка. Що саме образливе, на мої залицяння він абсолютно не реагував.
Вона розвела руками, показуючи на своє тіло:
- Як можна бути байдужим до такої жінки? А знаєш, як він відреагував на мої відверті загравання? – спиталась вона й не чекаючи моєї відповіді вигукнула: Ніяк! Абсолютно! Повний ігнор!
Я кинула на неї поглядом і розлила по чаркам рештки горілки, що залишилася в пляшці. Слухаючи її розповідь, тепер мені дійсно захотілося випити. Я не знала, чим завершиться її розповідь, але почуте вже мене вразило.
- Твій Леонід просто ангел з небес! – уїдливо сказала вона і розсміялася. Світлана Петрівна випила останню стопку горілки. - Коли я прямо сказала, що не проти з ним переспати, твердо заявив, що ти для нього все і я його не цікавлю. Уявляєш, як мене це збісило?!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Назавжди, Уляся Смольська», після закриття браузера.