Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

Олекса тріумфально посміхаючись стиснув тонкі пальці й притягнув жінку до себе. Знову здивувався її витримці. Підняв бліде обличчя за підборіддя й зазирнув у вічі. Жодної емоції не було, ані на обличчі з оксамитовою шкірою, ані в зеленоокому погляді.

Пані Середа вирішила так: чоловік перед нею, схоже, не збирається завдавати їй болю, поводиться адекватно й навряд чи дозволить комусь кривдити жінку, яка йому цікава. А вона - доросла дівчинка, тож потерпить, не зламається. Головне - вижити, а Олекса, хоч і примарна, але все ж таки надія на безпеку.

- Ти дуже гарна, - не зміг втриматися від компліменту Червоний і сам собі здивувався.

Не бажаючи більше стримуватися, уп'явся в губи жадібним поцілунком. Хіть ще не встигла остаточно затопити  свідомість, коли майже звіряча чуйка підказала бандитові щось. Він випростався й прислухався. За кілька секунд на першому поверсі почулися гуркіт, вигуки та крики.

Чоловік вилаявся, а Юля судомно видихнула. Життя швидко поверталася до неї, фарбуючи щоки та губи в нормальний колір. Поцілунок шатена не змусив пані Середу засумніватися у правильності свого рішення, проте перспектива стати його власністю з самого початку була цілковитим жахіттям. Аж раптом у неї з'явилася нова примарна надія на спасіння. Проте як відреагує бандит? Раптом він вирішить вбити її просто зараз?

Пані Середа обережно зробила крок убік, але негайно була впіймана за руку.

- Далеко зібралася? - гаркнув Олекса. - Схоже, плани стрімко змінюються. І невдовзі я буду залежати від тебе. Тому ти повинна мені допомогти.

- Повинна? - скептично піднялася тонка чорна брівка.

- Звісно. Адже я захищав тебе. Будь вдячною.

Юля гмикнула, але спитала:

- Чого ти хочеш?

- Звісно звалити звідси й бажано з цілою шкурою.

- І як я зможу тобі в цьому допомогти? Попросити відпустити тебе? - голос Юлі сповнився сарказму.

- Ні, просто станеш ідеальною заручницею. Не заважай, не виривайся, зроби максимально нещасний вираз обличчя... Втім вираз можеш лишити цей, - мимоволі ковзнув поглядом по губах, смак яких досі відчував. - А натомість ти лишишся живою та неушкодженою щойно я опинюся за межами...

Договорити Червоний не встиг. З двох ударів замок на дверях не витримав, і стулки відчинилися навстіж. Двоє чоловіків у масках увірвалися до кімнати.

Юля не встигла зрозуміти, як опинилася притиснутою до грудей викрадача, а шиї торкнулася холодна сталь.

- Кидай зброю і відпусти її, - прогарчав один зі спецпризначенців, й пані Середа впізнала голос Максима.

- Будь ласка, не стріляй, - вигукнула, вдивляючись у сині очі.

Прохання вирвалося мимоволі. Тому що Юля точно знала, що Макс може спробувати вистрелити. Він може вирішити, що ніж не такий уже й вагомий аргумент, і спробувати атакувати. Проте заручниця бачила блискавичні рухи та спритність Червоного. І знала, що незважаючи на вдавану м'якість йому нічого не вартує вбити. Жінка тремтіла всім тілом, проте пан Кирієнко не помітив цього.

- Ти знову? - гаркнув він, відчуваючи, як роздратування хвилями накочує на нього, геть вимикаючи здоровий глузд.

Полегшення та лють - ось що відчував він зараз.

Коли вони скрутили Сучкова та його людей, командир групи спитав, де тримають жінку. На це один з бандитів з паскудною усмішкою відповів: "Нагорі. Там Червоний її топче".

Макс кинувся по сходах без наказу, майже інтуїтивно знайшов потрібні двері й з усіх сил копнув їх ногою. Замок не піддався, довелося повторити удар.

Парочка в кімнаті була одягнена, й це принесло неймовірне полегшення. Проте те, що Юля з лезом біля горла знову просить не вбивати викрадача, геть зносило дах. Чого вона про нього турбується? Нехай минулого разу була людина, яку вона добре знала, а з цим рудим що?

Тим часом Червоний почав висувати свої умови:

- Ми з Юлею зараз вирушимо до гаражу, й ви не станете заважати. Якщо все буде добре, і нас не будуть переслідувати, я висаджу її за кілька кілометрів.

Чоловіки у масках не ворухнулися. Другий повторив вимогу кинути зброю та звільнити заручницю. Червоний підтягнув жінку трохи вище, щоб максимально прикритися нею, й зробив крок до виходу.

- Або ви даєте мені пройти, або...

- Він уб'є мене, якщо ви не послухаєтеся, - не на жарт перелякалася пані Середа, відчуваючи як під гострим лезом на її шиї розростається пекучий біль. Вона практично висіла у повітрі, ледь торкаючись ногам підлоги.

Бандит усміхнувся й прошепотів у волосся: "Розумна дівчинка". А Юля вже відчувала як по шиї потекла тонка цівка гарячої крові.

Спецпризначенці мовчки розступилися. Проте Червоний не повівся, він продовжував рухатися так, щоб стіна прикривала його спину й не дозволяв копам наблизитися.

Боком вони з Юлею вийшли за двері й під прицілами рушили коридором.

Червоний швидко прораховував варіанти, як вийти з пастки неушкодженим. Спершу він думав, що на порятунок Зегеру примчала його особиста армія, проте нашивки на на формі хлопців у бронежилетах повідомляли, що справи геть кепські.

Погіршувало ситуацію ще й те, що як мінімум один з фараонів близько знайомий з його чарівною полонянкою. Й по очах здорованя зрозумів, що йому дуже пощастило не пом'яти красуню, інакше живим би він звідси точно не вибрався.

На перший поверх шлях закритий, відріжуть його від виходу та заламають. І псуванням шкури тут не обійдеться, його посадять. А от сідати Олекса категорично не хотів. Та що довше він тут гальмує, тим більше фараонів довкола і тим менше шансів вибратися.

Юля зовсім не докладала зусиль до того, щоб чесно виконувати домовленість. Страх перед блискавичними рухами ножа змушував бути слухняною, а ще небажання знову побачити вбивство... Проте, судячи з вигляду Максима, її рішення він розкритикує.

Тим часом бандит поволі просувався, притискаючись спиною до стіни. Дійшов до господарською спальні й начебто випадково штовхнув її. Внутрішньо усміхнувся, коли стулка трохи піддалася.