Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

- Я маю подумати, - промовила вона, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

Микола Семенович, опустивши очі, сумно посміхнувся.

- На жаль, - пробурмотів він, - часом наші мрії обходяться нам занадто дорого.

У його голосі звучала гіркота і розчарування.

Вона плелася нічною вулицею, як тінь, поглинена мороком своїх думок. Ні про що інше вона не могла думати, окрім як про гроші. "Треба їх знайти, неодмінно знайти!" - твердила вона про себе, немов заклинання, що стискало її серце.

Так глибоко вона занурилася у свій внутрішній монолог, що не одразу вловила вібрацію телефону, що розривається в сумочці. Зупинившись, вона на дотик дістала його і глянула на екран. Обличчя Анни витягнулося від подиву: дзвонив її колишній чоловік, той, кого вона в телефонній книзі ласкаво називала не інакше як " клятий зрадник".

Ганна намагалася пригадати, коли він дзвонив їй востаннє, але відповіді не знаходилося. Настрою розмовляти з цим негідником не було зовсім. Вона різко відхилила дзвінок, не бажаючи витрачати ні секунди на його атаки й погрози. І так на душі було мерзенно.

Вона йшла далі, свідомо занурюючись у спогади про найчудовіші дні, проведені у Франції. Варто було їй лише подумки перенестися туди, як душа наповнювалася спокоєм, а на губах мимоволі розпливалася мрійлива усмішка.  Найяскравіше їй запам'ятався смак хрусткого багета, щойно витягнутого з печі. Його ніжний аромат, подібно до витонченої симфонії, сплітався з терпкими нотами витриманого сиру з пліснявою, заповнюючи собою затишну кухню невеликої пекарні, де в юні роки їй довелося працювати. Цей чарівний запах, що вабив і дражнив її нюх, переніс її у спогади про безтурботні дні, сповнені теплом, світлом і ароматами першого досвіду. Соковиті ягоди винограду та полуниці, що доповнювали страву, додавали солодкої нотки цьому гастрономічному шедевру. Здається, саме в ті завантажені роботою дні вона по-справжньому була щаслива. Чи, можливо, справа була в юності та недосвідченості? Адже перші враження завжди особливо гострі, а запахи з ними нерозривно пов'язані.  Саме вони, як чарівна машина часу, повертали її назад у ті безтурботні дні, наповнені світлом, теплом і ароматами перших відкриттів.

Раптово телефонний дзвінок, ще більш наполегливий, ніж раніше, повернув її до реальності. На екрані знову висвітилося ім'я Леоніда.

"Може, щось сталося?" - припустила вона. І все ж відповіла на дзвінок.

- Знову недоступна? Як завжди, зайнята? - уїдливо протягнув Леонід.

- З чого ти взяв, що я маю бути тобі доступною в будь-який час доби? - відреагувала Ганна, прагнучи приховати хвилювання в голосі. І з якою метою ти телефонуєш мені?

- Щоб повідомити: ти перемогла!

- Перемогла? - здивувалася Ганна і навіть зупинилася посеред безлюдного перехрестя, яке переходила на зелене світло.

- Кажи, чого ти хочеш? Але знай, я не віддам тобі ресторан і битимуся за нього, якщо доведеться.

- Що за маячню ти несеш?! - вибухнула Ганна, відчуваючи, як гнів захльостує її з головою. - Адже ще вчора ти клявся, що знищиш мене!

- Значить, я тебе недооцінив, - процідив крізь зуби Леонід, його голос тремтів від злості. - Скажи, чого ти хочеш? - кричав він у слухавку.

- Ти що, п'яний? - спитала з крижаним спокоєм Ганна. - Поводишся неадекватно. Хоча, навіть якщо ти не в собі, я відповім на твоє запитання: знайди у своїй душі хоч краплю порядності! Мені огидно дивитися на те, на що ти перетворився. Ти став жалюгідною пародією на ту людину, якою я тебе колись знала.

- Я став кращою версією себе, - огризнувся він, явно зачеплений її словами. - Це ти деградуєш. Опустилася на саме дно, де тобі й місце.

- Ах, дякую тобі, дорогий, за те, що довів мене до цього "дна"! Невже тобі справді начхати на те, що я змушена нести відповідальність за твої помилки, поки ти безтурботно веселишся? Знайди у своїй душі хоч краплю порядності! Позбав мене від кредитної кабали, яку повісив на мене.

- Це ти мені кажеш про порядність?! - заревів Леонід. - Нацькувала на мене свого коханця! Не очікував я від тебе такого. Видно, для нього ти розсовуєш ноги охочіше, ніж для мене, коли ми були одружені!

Ганна стиснула телефон у руці з такою силою, що кісточки пальців побіліли.

- Як ти смієш розмовляти зі мною в такому тоні?! - вибухнула вона, відчуваючи, як лють захльостує її з головою.

- Я завжди говорив, що ти, попри уявну талановитість у кулінарії, взагалі ніщо без чоловіка! - слова Леоніда шмагали, як батіг. - Ні на що не здатна без протекції! Тож нарешті ти усвідомила своє місце - біля ніг спонсора, який тебе утримує!

Ганна, приголомшена його словами, задихнулася від обурення.

- Та що ти несеш?! - крикнула вона в слухавку, але Леонід проричав, захлинаючись від люті. - Кредити я сам закрию! А ти поквапся обслужити свого нового господаря!

- Ідіот! - вирвалося в неї, кинуте в порожнечу. Леонід кинув слухавку. Вона гарячково намагалася передзвонити йому, але його номер був недоступний.

Раптово вона різко здригнулася, відірвавшись від телефону.

Зелене світло світлофора давно згасло.

Червоний автомобіль пронісся повз, шалено сигналізуючи, а Ганна, збліднувши, часто задихала, притискаючи руку до грудей. Усвідомлення того, як близько вона була до трагедії, впало на неї крижаною хвилею.

Світ навколо ніби потьмянів, а ноги підкосилися. Їй знадобилося кілька секунд, щоб зробити крок і ступити на тротуар. У голові гуділо, думки плуталися, але одне питання пульсувало з нестримною силою: "Що ж він їй наговорив?".

- Мало не потрапила під колеса! - сльози, які вона стримувала з такими зусиллями, хлинули градом, обпалюючи щоки. - Ні, ти подивися на це неподобство! - Захлинаючись від образи, майже прокричала Ганна.

Вона проаналізувала слова Леоніда і дійшла висновку, що у справи втрутився хтось дуже впливовий, бо той, підібгавши хвіст, оголосив їй, що борги тепер уже його бізнесу відтепер сам платитиме, але звинувачення його при цьому були просто огидні.