Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

- Хто ти така? – не втримався він від запитання.

- Я так розумію, що від склерозу голова не болить…тіко ноги, - хмикнула я.

- Ти якась не така, як усі, - закопилив екстрасенс губу.

- Екстрасенсе, зосередься, - чарівно так рикнув на нього Зорян, - що там з кривавим місяцем й чого ти тут вештаєшся?

- А? – перевів рудий погляд з мене на Зоряна. – Так це ж буде супермісяць!!! – завив чолов’яга.

- А можна менше емоцій, - скривився Зорян, - й більше інформації?

- Так…- збентежено перевів він знову погляд на мене, - Я думав, що ви того й приїхали…Нічого не розумію, - забубонів він до себе, - ти ж точно не проста? То як виходить, що нічого не знаєш?

- Іноді в житті так трапляється, - спинила я той потік думок. – Й що ти збирався робити в цей супермісяць?

Екстрасенс задумливо втикає в мене.

- Так це… Це місце…воно особливе…

- Чим? – зловила я його погляд.

Екстрасенс смикнувся й трішки підзависнув.

- Тут же було величезне місто Ольвія з некрополем. Й досі знаходять багато артефактів тих часів…На її землях не було осілого населення, прикиньте, як до приходу греків, так і після них. Це майже чиста антична територія, - прорізалося дзвінке захоплення в його голосі. – Влада в місті фактично належала рабовласникам. Рабів, на той час, можна було купити, як хліб або худобу. Та не кривіться, Ольвія також була багата й на майстрів різних : гончарів, каменярів і т.д. І, звісно, що для культових обрядів тут здійснювалися криваві жертвоприношення, - поглянув він на мене, наче це все мало мені відкрити на щось очі.

  Та ні в дідька, то мені просвітлення не дало. Бо, як якісь туманні натяки можуть пояснити те, чого я не знаю. А цієї лабуди я не знаю. І заграла вона мене вже до печінок.

- І що? – не втримався Зорян. - Як релігійний угар робить це місце особливим?

Судячи з його виразу обличчя, світлих думок на вище сказане до нього теж не залетіло.

- Якого ще угару? – скривився екстрасенс. – Щоб ви знали, жертвоприношення, зазвичай організовувала еліта суспільства типу вождя чи жерця, а от жертву обирали з груп низького соціального рівня, наприклад, серед рабів чи полонених. Це все досить складно й показує наскільки релігія вразлива до експлуатації з боку еліт…

- Так! Це зрозуміло. Майже в усіх куточках Землі у стародавні часи людські жертвоприношення не викликали ні в кого осуду.  Сект у нас і на сьогодні бери не хочу і все еліта в цих сектах стриже народ з низького соціального рівня. Але, що там з місцем? – фиркнув Зорян.

- Воно є місцем на якому відбувалися магічні ритуали, січеш? – виразно пограв бровами екстрасенс.

- От зараз здалося, що в голові, наче металева кулька прокотилася, - виразно повів бровами Зорян. – І що з того, що тут проводилися ці «магічні ритуали»?

Й щось екстрасенс похмуро зиркнув на мене. А я що?

- Я не буду витрачати час, щоб пояснити неосвіченим людям, - зробив він відчутний наголос, - ази магії.

Після такої заяви у Зоряна на обличчі намалювалася усмішка…така багатообіцяюча усмішка.

- Так я тільки зібрався в усьому розібратися, - хруснув пальцями Зорян.

Екстрасенс стрепенувся й кинув на мене погляд. А я що?

- Ясно! Місце сакральне. Місяць супер. Так, а ти що за ритуал проводити зібрався? – зітхнула я.

- Я…Так я, - й тут він рясно так зачервонів. – Вас то взагалі не обходить. Пристали тут.

- Так ти ж сам до нас у віконце постукав, - з чарівною усмішкою нагадав йому Зорян.

- Вона, - тицьнув він у мене пальцем, - приваблювала, - й він знову в усі очі витріщився на мене. – Вона, як чиста сила. Як місячна богиня. Здається, що вона, - закусив він губу, - може втілити усі бажання.

Й погляд екстрасенса поплив. Краєм ока помітила, як від цього солов’їного заливання, у Зоряна відчутно так від’їхала щелепа.

- Щось не помічав, - буркнув Зорян, клацнувши щелепою.

- То ти справді ВОНА? – вчепився в мене той екстрасенс.

- Ага! Богині вони такі, щодня швендяють по планеті з планом кого це б ощасливити, - не втрималася я.

- Але ж я відчуваю…- сталева гладь його очей залилася образою.

- Я теж щось відчуваю, але то переважно роздратування, - закотила я очі.

Схоже, що з цим штріхом, якому все богині ввижаються ми каші не зваримо. Зорян теж якось скиснув.

- М-м-м, з вами у мене таке враження, наче я вже верховного чаклуна до біса послав, - задумливо він так потер свою потилицю рукою. – Але все ж повернемося до наших баранів. Й розпочнемо з того, що ти, екстрасенсе, знаєш про цей будинок? – кивнув він на потрібний нам будинок.

Хлопець перевів погляд на будинок й кілька хвилин розглядав його.

- Вух! Ну…аура в цьому домі дійсно дивна…Темна і давня…і замішана на крові, - пожувавши нижню губу видав екстрасенс.

Тепер уже я з цікавістю на нього глянула.