Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

- Еміль, а що ти почуваєш, дивлячись на будинок? – повернула я голову до Еміля.

Той, як совеня, моргнув й собі повернув голову до будинку.

- Він мені не подобається, - скривився Еміль.

- Зорян? – прикопалася я й до цього орла.

- Це що якийсь соціальний експеримент? – витріщився на мене Зорян, запитливо заглянула йому в очі. – Гаразд! Будинок наче нормальний, але викликає якісь неприємні відчуття, якщо на нього дивитися. Поки ти його не показала, я на нього й уваги не звертав.  І що з того? Які ти висновки зробила?

- Так, що Єлисей там? – й собі приєднався Еміль з запитаннями.

Запитання хороше, прямо таки скажу…І запанував ґвалт, усі заговорили водночас і я якось дуже швидко дистанціювалася й знову перевела погляд на будинок. І десь між ребрами затліло відчуття занепокоєння. Все ж таки ця містика нахабно виходить за межі моїх масштабів мислення. Та я взагалі почуваюсь з нею, мов баран у якого в голові одні ворота. Аж злість бере…На ляд мені ця магія з якою я не розумію, що треба робити? Сумно…сумно, аж за край…

  На телефонний дзвінок, як гучно розірвав тишу дивлюсь з невдоволенням. Ой, воно береться ще більше, коли бачу на дисплеї підпис «Відьма». Ця ще жіночка чого хоче? Кривлюсь. Ловлю вкрай зацікавлений погляд Зоряна й роздратований, Еміля. Ну не усім заходить мій рингтон, а мені так дуже…щось є цікавого у важкому року чи авангардному джазі.

- Марфо, уважно слухаю.

- От і слухай уважно, - пробурмотіла жінка. –У мене було видіння…Та у мене тих видінь з молоду не було. А тут на тобі! – обурливо так шипіла вона. - В що ти влізла? Га?

- Дуже вам співчуваю. А я то яким боком до цього?

- Неспокійна, не дратуй мене. Сьогодні щось станеться…Де б ти там не була забирайся звідтіль.

- Та вже всьо…- перевела я задумливий погляд на цього екстрасенса.

У того на губах майнула посмішка.

- Слухай уважно. Я думаю, що знаю хто ти. Ти себе не знаєш, - швидко заговорила вона. – Коли прийде час, просто відпусти й дозволь статися тому, що має статися. В тобі є сили. Чула? Ти все зможеш! Не вір нікому! Вір тільки собі!

- Ясно! – бовкнула я і розмову довелося закінчити.

Поряд з нами з’явилися два тренованих хлопчини й в руках вони тримали зовсім не квіти…