Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

Любі друзі!

Підписуйтесь на автора, щоб не пропустити новинки та новини!

Ну, і, звичайно, я буду дуже вдячна, якщо ви поділитеся зі мною своєю думкою про книгу!

Якщо вам сподобалося, не забувайте, пліззз, поставити книзі лайк!

Приємного прочитання.

Люблю вас.

Ваша Кіра.

Слава

- Ану, стояти! - Поліна, це червоноволосе диво з моторошним пірсингом хапає мене за барки. Ні, реально, - здається, світ взагалі перекинувся! Мало того, що перла на мене щойно своїми грудьми, уявивши себе танком, так тепер ще й за футболку обхопила, як мужик, який зараз полізе у бійку. Я так охренів, що навіть слова дрібнії пигалиці не зміг сказати!

- Ти, Бурін, перш, ніж висновки робити, краще б мізками попрацював, - шипить мені ця фурія, - інакше й не назвеш. - Важко було дізнатися, що Артур ще в обід відлетів у відрядження? І три дні, як мінімум, його не буде!

– А? – перепитую, як останній імбецил.

- Бе! Він мережу своїх клубів відкриває, от і мотається останнім часом! А ти, дуринда така, все вже й вирішив про них із Лєрою!

- І з ким вона тоді, виходить, була у кабінеті? – повірити дуже складно після всього…

- З ким! - Злитися Поллі. – З Мілою! Тому що Мілі він довіряє, як своїй правій руці і завжди залишає на неї господарство!

- Ну, думаю, його господарство, вона задовольняє краще, ніж права рука!

- Не зли мене, Бурін, ще більше, ніж уже розлютив! - У неї навіть рот кривиться. - Очі вишкрябаю, якщо ще хоч раз не подумавши щось ляпнеш! Мало тобі вчорашнього? Слабо відзначився?

- Та ну вас усіх, - я махаю рукою і просто йду. Так, чим більше знаєш жінок, тим більше розумієш ченців, що дали обітницю цнотливості.

І все одно механічно шукаю очима Лєру, одразу ж із входу в аудиторію. І відчуваю, як усередині щось пустіє, коли не знаходжу її…

Це, мабуть, якийсь мазохізм, що раптом прокинувся в мені. Тому що навіть після всього, що я дізнався, мені потрібна вона. Для того щоб хоча б дихати. Перестати задихатись, не бачачи її. Нехай навіть здалеку.

Навіть не знаю, навіщо я раптом вирішив принести їй сьогодні гроші. Хрін його знає, може, у неї справді якась матеріальна серйозна проблема, про яку Лєра просто мені не сказала. У будь-якому випадку, навіть якщо ми тепер навіть і вітатись при зустрічі не збираємося, я не хочу, щоб вона таким способом заробляла. Тільки не вона.

Ну, а якщо їй подобається такий спосіб життя, - торгувати собою, щоб отримати все найкраще, поки ще молода і свіжа, - що ж, я, принаймні знатиму, що зробив усе, що міг.

Нарешті помічаю її низько опущену голівку та видихаю. Тепер принаймні можна трохи розслабитися.

Сідаю поруч з хлопцями. Добре, що вони всі розуміють і не чіпають мене. Найближчим часом взагалі не хочеться ні з ким говорити, особливо про те, що сталося. Найближчого року.

Не вірю жодному слову ні Міли, ні Поліни. Вони просто захищають подругу, - у цьому їхня вся жіноча солідарність. Я б точно знав, якби Артур збирався відкривати мережу «Іскри», - зрештою, Антон з Едом там майже вже прописалися, та й реклама була б обов'язково! І все одно, - на душі шкребуть кішки. Погані кішки, що верещать, яких штук так тисяча.

- Ед, - смикаю друга за рукав. - А самого Артура ти взагалі вчора бачив?

– А? - Він здригається. Мабуть, вирішив, що я таки зібрався розквасити йому морду за ту звістку. - Ні, Слава.

- Я серйозно. Без будь-якого рихтування фізії. Просто Поліна каже, що він поїхав у відрядження. Ще вчора. На три дні.

- Так? – Ед замислився. – Слухай… А я й справді його не бачив… Здається… Звик просто, що він завжди є. Але ж ти знаєш, - він і виходить до зали рідко.

- Так, - сам господар нечасто з'являється в залі клубу. Та й робити йому там нічого.

- Антоне? А ти вчора його бачив?

- Ні, - похитав головою Тоха. - Ні, - впевнено кивнув, ще трохи подумавши.

- І як дізнатися, чи є він у місті?

- А ти дружині зателефонуй, - оскалився Андрюха, але тут же знітився. - Вибач, Слава. Я щось відволікся.

Та я б зараз хоч чорту лисому зателефонував, тільки ось дружина якраз - найгниліший інформатор. Чи мало, з ким він ночує, а їй каже, що у роз'їздах? Тут взагалі не варіант.

– А ще?

Ні, ну не в Міли ж питати! Вона й так мені вчора сказала все, що думає про мене. Та й не вірю я їм. Взагалі, вже нікому з дівчат не вірю.

– Слухай! - Раптом оживися Карін. – То Саманті треба зателефонувати! У неї з Артуром завжди були особливі стосунки, їй як раз плюнути дізнатися, де він!

- Саманта мене максимум пошле.

- То не питання! Я зателефоную! - спіймавши мій убитий погляд, Андрюха прямо тут же і вилетів з аудиторії, пославшись на  головний біль.

– Бінго! - Ощасливив мене Карін, повертаючись приблизно хвилин через п'ятнадцять. – Вони з ним разом із учорашнього дня в якійсь Тьмутаракані. Реально, – клуб там відкривають! Просто Артур афішувати це не хоче. По-перше, поки що нічого не вийшло, а по-друге, йому за Саманту і так від Міли прилетіло. А тут ще дружина скандал закотить. Жесть буде, загалом. І взагалі він якось свою заплановану мережу у секреті тримає.

Я ж на середині перестаю чути, що каже Андрій. Просто відкидаюсь назад і сприймаю його голос просто як тло. Мене трясе. І раптом просто нестерпно хочеться піти. Від себе. Тому що я – повний придурок, дівчата мали рацію.

Розуміючи, що на місці реально не висиджу, - встаю і просто йду, нічого не пояснюючи. Абияк дохитуюся до машини і їду. Якби можна було втекти від себе! Аж пальці викручує від цього бажання!