Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

Лєра.

Я все ще відчуваю себе роботом, хоч потроху й оживаю. Весь цей день зливається в якийсь один суцільний жах, - очі печуть, ніби, не виплакавшись, сльози перетворилися на бите скло. І все, наче в дурмані. А може, я просто захворіла? Відлежусь пару днів, і все пройде? Якби тільки вчорашній вечір виявився маренням… Та він і так – абсурдніший, ніж усе, що може присниться в лихоманці! Тільки ось реальність, на жаль, іноді буває саме такою!

- Лерочко, ви просто чудово справляєтеся! - чергове додаткове заняття з Шимовим проходить напрочуд вдало. Принаймні мені вдається якось виразно йому відповідати і навіть розібратися в тому, що він мені пояснює. Хоч і його голос я чую, ніби крізь пелену сну.

– Ви знаєте, я іноді беру студентів до себе на практику. І буду радий, якщо ви попрацюєте зі мною цього літа. У вас безперечно чудові здібності до фінансів, просто їх не вдалося розкрити там, де ви раніше вчилися.

- Спасибі, Вадиме Андрійовичу, - сподіваюся, моя подяка зараз не звучить зовсім відмороженою, хоч саме так я себе і почуваю. Адже раніше б ... До стелі б стрибала за таку можливість! Але зараз - це просто в'язкий потік слів.

- Нема за що, Лерочко. Ви дійсно, безумовно, дуже здатні. Я навіть сказав би, - у вас велике майбутнє. А я дуже, дуже рідко помиляюся, - склавши руки на животі, професор задаволенно посміхнувся. – Мабуть, я навіть міг би рекомендувати вас на роботу на кафедрі. Якраз підписав рекомендацію одному з ваших однокурсників, Шиманському. Теж дуже талановитий хлопець. Далеко піде.

Я лише кивнула.

- Ви перехвилювались і втомилися, Валеріє, - на щастя, відсутність мого захоплення анітрохи не образила професора.

– Пропоную вам зробити у наших заняттях перерву. Ні-ні, - він підняв руку, попереджаючи мої заперечення та виправдання. - Я все чудово розумію, - переїзд, зміна обстановки, нові люди, та й тепер ви вчитеся жити самостійно, без батьківської підтримки, не кажучи вже про те, як багато вам доводиться наздоганяти. Це все, безперечно, вимотує. Вам дійсно потрібно трохи перепочити.

- Давайте вчинимо з вами так. Через два дні у мене буде зустріч із моїми постійними клієнтами. Досить велика фірма, серйозні договори. Ходімо зі мною на цю зустріч. А там подивимося, - зможете чи ні провести з клієнтом переговори, - так, так, це теж мистецтво, часто вони наполягають на своїй точці зору і не хочуть прислухатися до порад щось змінити! Я б навіть сказав, у нашій справі саме це найскладніше, а зовсім не сама робота. Ну, і подивимося, як ви впораєтеся із самими документами. Це буде вашим іспитом. Впорайтеся, - вам відкривається дорога на кафедру з нового року і практика в мене влітку. Ну, а далі, Валеріє, - все залежить від вас! Горизонти вам відкриються чудові! Головне - тільки зуміти ними скористатися!

- Дякую вам величезне, Вадиме Андрійовичу, - я, чесно кажучи, трошки навіть очманіла від такої розкішної пропозиції. У світ фінансових юристів практично взагалі потрапити неможливо! Взагалі-то, я, на жаль, що виросла не в найблагополучнішій обстановці, мріяла про інше, коли надходила на юридичний. А конкретно, - про те, як позбавлятиму батьківських прав таких тат, як мій і ізолюватиму їх від дітей. Але… Можливо, треба справді рухатися далі? Вперед, забувши про те минуле, яке, я дуже сподіваюся, більше ніколи не постукає у моє життя! А фінансове право - це престижна, чиста, та просто елітна робота! Корпорації, солідні фірми, - звичайно, не всі й одразу, але все-таки... І, головне, - жодної чорнухи, яка є в криміналі...

- Тільки не вимотуйте себе безсонними ночами підготовок, - усміхнувся професор так доброзичливо, що я й сама відповіла усмішкою, нарешті знову знайшовши здатність усміхатися.

- Все одно не зумієте підготуватися. Так що просто - висипайтеся і добре відпочиньте!

- Передати не можу, як я вам за все вдячна! - І справді, слів таких навіть і не знайти.

- Усе. Чекаю на вас через два дні. Готель «Азель», 69 номер, 17.00. Не запізнюйтесь.

- Готель? - Хм, а я думала, ми зустрінемося в якомусь офісі ...

- Такі зустрічі зазвичай відбуваються у неформальній обстановці. Доведеться гаряче і довго сперечатися, повірте мені. А при підлеглих їм зазвичай не хочеться показувати, що хтось заперечує їх рішення.

- Спасибі, - все ще відчуваючи розгубленість, тихо видихаю у відповідь.

Навіть самій не віритись. Я? Буду присутній при цій роботі? Та ще й на такому рівні!

І, що б не говорив професор, а найближчим часом я буду вивчати всю практику, яку тільки зможу знайти в інтернеті!