Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

– А… ага, – більше від шоку, ніж дійсно усвідомивши, видихнула Софія, кліпнувши очима.

– От і чудово! – задоволено, чого й не приховував, клацнув пальцями Алекс. Вочевидь, сприйнявши ось оце розгублене мугикання за згоду.

 А потім раптом нахилився та притиснувся до її губ своїми! Просто ось так, без будь-якого попередження! На очах у всіх, хто був на вулиці! Знову…

– Все серйозно, мала. Будь певна! – заявив, відхилившись через мить. Підморгнув їй. – Заберу тебе після лекції, у нас вона спільна, – додав Алекс та… пішов, махнувши на прощання.

 А Софі… стояла посеред студмістечка, отетерівши.

 Повільно підняла руку та притиснула пальці до своїх губ… почуваючись якось дуже дивно. Немов під зубною анестезією. Шокованою навіть. Немов якоюсь… гальмуючою?

 Бо інакше, мабуть, її б повністю пройняло відчуттям цього поцілунку! А так – радше прострація, аніж захват.

 Матінко! Хлопець її мрій поцілував Софі на очах у всього університету! А вона навіть не встигла те усвідомити!

 Ще й замість вибуху відчуттів та чуттєвості, відчувала розгубленість та деяке зніяковіння! Ні! Звісно! Було відчуття… м-м-м, тепла? Ті самі метелики ніби все ж спурхнули у животі та грудях! Та й пальці тремтіли. Але…

 Їй ніби соромно стало за цей неочікуваний цілунок Алекса перед усіма…

– Софі! А-а-а! – Маринка налетіла на неї, як торнадо. – Я все бачила! Я все бачила! Я все бачила! – подруга обхопила її за плечі та почала кружляти разом із Софією. – А-а-а! Він тебе поцілував!! Сам Алекс!!! – здається, зараз про це дізналися навіть ті, хто сам не зміг побачити, так волала подруга.

 Капець! Софі чомусь стало ще  більш ніяково! 

– Ти шукала мене? Щось сталося?! – вчепилася за те, що Маринка чомусь і до Алекса явно чимчикувала до неї. Тож мала бути причина.

– Що?! – подруга витріщилася на неї так, ніби не розуміла сенсу слів. Завмерла. Насупилася, немов силуючись пригадати. 

 Неначе будь-що в порівнянні з тим, свідком чому вона  стала, втрачало  будь-який сенс. І це ще більше додавало трохи сердитого розпачу Софі. Хай там як, а жоден хлопець не міг затьмарити собою все! Навіть той, від якого вона втрачала голову та логіку!

– А, так! Тебе наша кураторка шукала. Просила, аби ти якнайшвидше до неї зайшла. Щось важливе, наче, – нарешті згадала Маринка. – Так що Алекс сказав?! Ви зустрічаєтесь?! Так?! Я знала! Ще вчора здогадалася, що ти його причарувала! – знову перемкнулася на інше подруга, явно  захопившись передчуттям цікавезних пліток.

 А Софі… Вона не була готова про заплановане побачення розповідати. Як і про ще будь-що. Не зараз ще… Самій розібратися б.

– То я побіжу до Оксани Вікторівни! – скористалася приводом, схопила сумку, яку до того поставила на лавку поруч. 

 І, звільнившись від хватки подруги, рушила до головного корпусу.

– Певно, щось дійсно важливе, – використала її ж слова. – Потім побазікаємо, – пішла швидким кроком, ніби втікала.

– Але, Софі? Ти куди?!.. – подруга точно не очікувала такої зради. Та скидалася розчарованою. 

– Кураторка – то важливо! – немов ще раз перепросивши, озирнулася Софі.

 І… Ледь не перепнулася! Бо зненацька побачила біля купи дерев Грегорі. Хлопець стояв, курив та витріщався в упор на неї! Зовсім поруч!

 Як давно він там був?!

 Цього затінку не було видно звідти, де вона до того стояла… Чи знає про наміри друга? Що бачив… чи чув?.. Чи бачив той цілунок?..

 Хоча… Яке їй до Грегорі діло?! Хай хоч в прірву котиться!

 І, щоб точно продемонструвати, що не боїться його та не соромиться, рівно та трохи повільно кивнула, немов вітаючись. Та далі пішла повз.

– А ти впевнена, що витягнеш цю гру та ставки, провінція? – хмикнув Грегорі, не звертаючи увагу на її ігнор.

 Мимовіль озирнулася. Хлопець скинув брову та вийняв сигарету з рота, повільно випустивши дим. Криво посміхнувся. Холодно. Якось заломивши один кутик рота.

– Я не граю з почуттями, – огризнулася, не зрозумівши, про що він, якщо чесно.

 Посмішка Грегорі стала ще більш саркастичною. А очі просто виблиснули сарказмом.

– То варто було спочатку дізнатися правила гри та розміри ставок, Софіє, – кинув він, знову випустивши в її сторону хмаринку сизого, терпкого диму.