Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

– Вау! Скажу чесно, я не очікувала та більш того, навіть не розглядала такої можливості, – Софі ошелешено дивилася на кураторку.

 Потім перевела розгублений погляд на папери у своїх руках, на всі ці логотипи, прапорці, лозунги. Англійською.
Софія чудово знала цю мову, дякувати її викладачці зі школи, яка горіла бажанням навчити вихованців. Та власному бажанню мати більше шансів у житті. І це точно зараз додало їй балів в очах кураторки. Та Софі відчувала потребу пояснити.

 – Вже те, що я мала змогу перевестися сюди, в цей ВНЗ, мати стажування в інформаційних агенціях столиці, – вважала перемогою. А тут такий варіант… 

 Щиро кажучи, неочікуваних новин та пропозицій за останню годину на неї звалилося аж занадто! І зараз у голові панував справжній безлад!

 Запрошення… чи то пак розпорядження Алекса про побачення – цього вже достатньо. Тривога за той погляд Грегорі та дивні слова хлопця… Трясця! якого біса то її взагалі обходить?! Невже вона дійсно боїться цього ректорського синка, що вже бозна скільки разів за день згадала про нього?!

 Насупившись на себе подумки, змусила зосередитися на головному зараз!

 А то було ось це – пропозиція поїхати на пів року на навчання та стажування в США за грантом від відомої організації, яка підтримує чесну та не корумповану журналістику?! Хіба це не те, про що тільки мріяти можна для карʼєри?! Ще й зі стипендією!..

  Це взагалі здавалося чимось нереальним, бо мати Софі, яка і була всією її родиною, точно не потягнула б такі розтрати! Та й сама Софія ще не встигла знайти заробіток, як перевелася по столиці. Тож з грошима було сутужно.

– Розумію, що все доволі неочікувано, та ти одна з тих, хто дійсно заслуговує. І оскільки саме я формую список, ти включена. Звісно, ти маєш ще час все зважити, Софія, – кураторка дивилася з розумінням та теплотою. Вона взагалі їй відразу сподобалася і зараз було дуже приємно отримати підтримку. – Та раджу вже починати оформлювати паспорт, якщо ще не маєш, – підморгнула Оксана Вікторівна. – Він тобі точно у житті знадобиться. Навіть якщо зараз не захочеш… Хоча  я навіть наполягаю, аби ти відклала все інше, Софі. Такі шанси двічі у житті можуть й не випасти, – вже серйозно та наполегливо додала, явно натякаючи, що треба за будь-яку ціну їхати.

 І Софія кивнула. Вона те розуміла, хоча поки дійсно ще не могла дати зважену відповідь. Рішення серйозне, все треба зважити.

– Ти любиш комедії, сподіваюся? – Алекс влаштувався у кріслі поруч, тримаючи в руках велике відерце з попкорном. Для них обох.

 Два стакани з колою вони вже встановили у тримачі.

 Навколо стояв гомін, всі сідали, очікуючи початок сеансу, перемовлялися, сміялися. Та Алекс зараз прискіпливо їй в очі заглядав. Мабуть, таки помітив, що Софі доволі напружена.

 І це, звісно, йому в плюс, але… Величезне “АЛЕ”, під два метри зростом! З темним волоссям та настільки ж темними очима, що майже теж здавалися чорними у тьмяному освітленні кінозалу. І ці очі здебільшого здавалися колючими та сповненими якоїсь зверхньої іронії, варто погляду було на Софії зупинитися.

 Так! Так, трясця!

 Григорій теж тут був. І зараз сидів по іншу від неї руку! Якась дурна та абсурдна ситуація! Що це взагалі таке?! Хто до такого додумався?!

 Софія навіть видихнути спокійно не могла, коли він знаходився поруч! А ще постійно думала не про кіно чи Алекса, як варто було б, мабуть. О ні! З голови не йшла та дивна заява хлопця, яка її вдень спантеличила. І його іронічні погляди ніби тільки більше тривожили.

– Сподіваюся, ти будеш красти мій попкорн, Софіє? – чомусь його саркастичний голос вона чудово почула навіть в цьому гомоні.

 Отетеріла! Збиткується?!

 Здригнулася, удавши, що цілковито зосереджена на Алексі.

__________

Життя у Софії точно почало стрімко наповнюватися подіями та варіантами))))