Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лютеція 📚 - Українською

Читати книгу - "Лютеція"

324
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лютеція" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 82
Перейти на сторінку:
з туристами не спілкується, навіть не сідає до них за столика, їй досить попхатися в натовпі, який штурмує ввечері ресторан, чи висмикнути комусь гаманця з задньої кишені під час танців. Тому запідозрити її буває важко. Тим більше, що Ліля має хоч і симпатичне обличчя, але таке, що відразу забувається, от дивишся на нього, дивишся, і здається тобі, що ти вже його увібрав у себе, а тільки-но відвернешся, воно розпливається в уяві, як сон, бо насправді нема в ньому жодної виразної риси, усе правильне й гладеньке, навіть гладко зачесане волосся такого кольору, що важко сказати — білявка вона чи шатенка.

— То ти повинен зустріти дівчину, якої ніколи в житті не бачив?

— Уявляєш? Нафіга мені цей ровер?

— Дівчина, яку ти ніколи не бачив і яка навіть не підозрює про твоє існування... Тут відразу дві проблеми. Але, може, вона тобі сподобається. Усяке буває. У тебе є зараз хтось?

— Повний штиль. Два місяці тому Зірка підловила мене з Нуською, дала мені по писку, назвала гівном і зникла з мого овиду. Зірка сказала, що я мушу нарешті визначитися: або ми одружуємося, або рвемо стосунки. У результаті я лишився сам. Але я за ці два місяці багато чого написав, сидячи в хаті без жодного зв’язку зі світом. Зате мені Бозя посилала яйця.

Ліля з підозрою глипнула на мене й промовила:

— Зірка — класна баба. Ти дурний, що не женився на ній.

— Я безробітний. Зарібки в мене нерегулярні, їх вистачає лише на харчі й посиденьки в барах. Сім’ю я не зможу утримувати.

— І так усе життя?

— Чому усе життя? Колись це все зміниться. Якщо мені Господь посилав цілий місяць яйця, то колись він мені пришле й гроші. Ще трішки доведеться помучитися.

— Я тобі поясню одну річ, — промовила повчальним тоном Ліля, поклавши мені руку на коліно. — Можливо, вона тобі допоможе в житті. Днями один мій друг розповідав про дівулю, в яку втріскався, і питає: «Порадь мені, як її зацікавити собою? Як зробити так, щоб моя персона вкарбувалася їй у саме серце?» І в момент, коли мій мозок почав процес обдумування, розкрилися небеса, засяяло сонце, і я чітко усвідомила просту істину, послану мені вищими силами. Відповідь прийшла, як Господнє послання, чиста й правдива, мов ранкова роса. І я кажу: «Треба бути мудаком!»

— Що?

— Що, що? МУДАКОМ треба бути! І вона твоя! Цілком і повністю. Бо яка ж нормальна, красива жінка закохається в доброго чоловіка? Тільки хардкор! Тенденція української жінки проста, як двері: щойно вона починає волати: «Він МУДАК!» Всьо! Це успіх! Вона закохана! Кому ж воно цікаво: стосунки без стресів? Я за своє життя бачила десятки пар, де вона — БОГИНЯ, а він — МУДАК. І все в них прекрасно! Бо їм файно й весело. Бо ніякого конфетно-букетного, а одразу пару гучних скандалів і сковорідкою по морді. Неважливо, хто кому. І вона ходить з подружками на шампанське, набухується в хлам і скулить: «Він МУДАК! Я йому тридцять разів дзвонила, а він не взяв слухавку! Я покину його! Завтра, блять!» А завтра вона тверезіла і зі сльозами на очах вибачалася перед ним, що приїхала додому п’яна. А він ще тиждень влаштовував їй заколуп мізків, а потім — вона йому, але ніхто ні від кого не йшов — бо це любов. А любов зла, шо мандець. У нормальних людей тіки так і буває. Бо женщинам-богиням не властиво закохуватися в хороших мужчин, добрих і порядних, таких, шоб котік-котік. Їм скучно. Їм треба, шоб сльози в подушку, печаль і біль, п’яні розборки, дати пару раз по морді й обов’язково приревнувати до якоїсь лєвої тьолочки, на яку він мав необережність випадково подивитися, а потім закотити істерику. В цьому весь сік стосунків, я думаю. Ідеальний союз, який ледве чи розвалиться: вона — богиня, він — мудак. І все в них буде зашибись. Така от історія.

— Ну, й до чого тут я? — запитав я цілком невинно.

Ліля забрала свою руку з мого коліна й глянула так співчутливо, що не було сумніву: інтимний контакт між нами перервався, а мене урочисто посвятили в мудаки. Зрештою вона це підтвердила і словами:

— Не бійся бути мудаком, і все в тебе в житті піде як по маслу. Можливо, сьогодні приїде твоя доля.

— Не жартуй. Це ж Ромкова дівчина. Вона приїде до нього. Точніше — вступати в універ. У мене ідея: підеш зі мною на вокзал?

— Якого дідька?

— Зустрічати її. Знаєш... утрьох нам буде веселіше. Потім попремося до якоїсь кнайпи.

— Не, не до якоїсь, а до «Львова».

Вона мала на увазі ресторан «Львів», у якому завше човплося багато туристів, а назагал публіка там була дуже строката: фарцівники, перевдягнені менти і кагебісти, проститутки, грузини, поляки і камандіровочниє.

— То ти згодна?

— Та добре, — байдуже кивнула вона.

— Ти — справжній друг.

— Я вип’ю ще, — зітхає вона. — Як гадаєш — можна мені ще? — Я плескаю її підбадьорливо по спині, вона замовляє нам шампанське і, глибоко затягнувшись, примружує очі. — А знаєш чому?

— Ні.

— Якби з тобою сталося те, що зі мною, ти б і сам не п’янів. Минулої суботи я телефоную Юркові... ну, тому зубному технікові... Пам’ятаєш, ми з ним Новий рік зустрічали?

— У тебе з ним роман?

— Та який, блін, роман? Всього тільки близький контакт третього ступеню. Коротше, я в нього вже кілька разів була. Ми проводили час досить непогано. І от ми домовляємося, що я прищу до нього знову. Я приїхала, а там у нього курва! Ну, ти розумієш, яке западло? Навіщо він це зробив? А тут ще така фігня, що в мене якраз сестра заміж ішла, то я їй все бабло, яке мала, віддала. Лишила буквально жменю копійок — разом десь два краби. І я, ідіотка, беру таксі, бо він обіцяв зафундувати, їду до дідька на роги, розраховуюся, а назад мушу добиратися тролейбусами, трамваями. Бо він мене, звичайно, не пускає до себе.

І тут я відкриваю рота, бо вся ця історія стосується й мене. Переважна частина мого життя проминула без телефону. У перші дні, коли він у мене з’явився, я обдзвонив усіх знайомих, повідомивши радісну новину, а потім уже майже не

1 ... 7 8 9 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лютеція», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лютеція"