Читати книгу - "Sector C, Sancho Pansa"

— Зараз винесемо! — гаркнув інший, і знову вдарили по дверях.

Саня швидко окинув поглядом кімнату. Вікна—третій поверх, не варіант. Лише вузький коридор і кухня. Поруч, на столі, лежав телефон, але зараз дзвонити комусь—марна трата часу. Він зробив глибокий вдих, тримаючи катану обома руками. Якщо вони вломляться—доведеться діяти швидко. Ще удар. Пауза. Тиша. Ніби нападники самі задумалися.

— Чувак, або ти відкриваєш, або зараз тут буде справжній п*здець, — холодно промовив хтось один.

Саня не відповів. Його серце гупало, але мозок працював чітко. Вони не хотіли шуму. Це його перевага.

— Ладно, — буркнув нападник.

Щиглик затвора. Гучний постріл!

Куля брязнула об замок, але не пробила його. І в ту ж мить Саня зрозумів—«вони підуть на штурм». Він стиснув катану ще міцніше і зайняв позицію. Залізні двері все ще трималися. Але наскільки довго?

   Двері з гуркотом зірвалися з петель. Саня, стиснувши зуби, вже був у вузькій шафі для курток, затамувавши подих. У напівтемряві його майже не було видно. Троє увірвалися до квартири.

— Бля, він тут, десь ховається! — гаркнув один із них.

Саня бачив їх крізь щілину в дверцятах шафи. Перший — здоровань, лисий, широкоплечий, з татуюванням на шиї. Другий — низький, худий, але спритний, з нервовим поглядом. Третій — головний серед них, високий, з хижою посмішкою та крижаним поглядом. Він тримав пістолет і здавався найнебезпечнішим. Вони зробили кілька кроків. Саня не чекав. Він різко вискочив зі шафи, вдаривши дверцятами громилу прямо в обличчя. Той захитався, але не впав. Саня зробив крок уперед і всадив йому ліктем у щелепу. Здоровань глухо зойкнув і рухнув, мов підкошений.

— Сука! — вигукнув низький і кинувся на Саню.

Але Саня був швидший. Він схопив його за комір, розвернув і з усього маху вдарив обличчям об стіну. Характерний хрускіт — той знепритомнів і осів на підлогу. Лише головний залишився. Він навів пістолет. Але Саня вже був поруч і вибив зброю ударом руки. Пістолет зісковзнув по підлозі.

— Ти, блядь, нарвався, — сплюнув нападник і прийняв стійку.

Саня зрозумів — перед ним боксер. І досвідчений. Нападник кинувся вперед і вмазав у корпус. Саня відчув, як з нього вибило все повітря. Другий удар у щелепу. Він ледве втримався на ногах. «Блядь… Він дуже швидкий…». Ще один удар у печінку. Саня зігнувся, ледь не впавши на коліна. Його зір потемнів.

— Ну що, все? — єхидно запитав боксер.

Саня ковтнув кров. Думай, блядь, думай!

Він підняв голову і посміхнувся — звично, як завжди, навіть коли все погано.

— Та не все, братан… — прохрипів він і кинувся вперед.

Нападник зробив випад, намагаючись вмазати правим хуком. Але Саня різко пригнувся, проскочив збоку, і боксер, не встигши загальмувати, перечепився об тіло низького. Він завалився вперед, але встиг схопити Саню за футболку, і вони обидва полетіли на підлогу. Саня впав важко, але боксер — ще важче. Прямо на катану, яка досі лежала біля шафи. Коротке здивоване зітхання. Саня повільно підвів голову. Нападник застиг, широко розплющивши очі. Клинок стирчав у нього з боку, пробивши наскрізь.

— Ти… — видихнув він і повалився на бік, затихнувши.

Саня ще кілька секунд не рухався, не розуміючи, що сталося.

— Блядь… — прошепотів він, витираючи кров з губи. — Це… випадково…

Він повільно підвівся, опершись на шафу, поглянув на двох інших, що досі лежали без тями.

— Ну і піздец… — сказав він сам собі, переводячи подих.

Хлопець відразу підняв головного намагаючись, щось зробити, але не знав що. Після чого хлопець почав запитувати:

Хто ви? На кого працюєте? І чому ви хотіли мене вбити? – хлопець нервово запитував в нього тримаючи його в закривавлених руках. Вітаю, тепер не тільки ми прийдем за тобою і іншими – відповів чоловік відкашлюючи кров. Що ми зробили? Чому вам потрібно нас вбивати? – Почав ще запитувати хлопець, його руки тряслися, він не знав що коїться. Ви маєте дуже ціну інформацію, а ти хлопче повинен знати як її розшифрувати.. Кх Кх.. І ще ви йому не подобаєтесь, - сказав чоловік закриваючи очі, Кому, йому? Ти говориш за людину, яка вказана в документах? – питав хлопець, але вже було пізно, чоловік загинув.

Хлопець зібрав речі і викликав швидку і поліцію. Сидячи перед під’їздом, він думав про слова чоловіка і чому все це відбувається з ними. Єдиний ліхтар, який освітлював вхід почав мигати, а потім і зовсім вимкнувся. Хлопець сидячи в тонкій кофті, по серед тихої вулиці дивився на місяць і сподівався, що в друзів в Україні все буде добре. Хлопець тримав сльози, сльози нерозуміння і страху, він не знав, що буде завтра. Після чого він пообіцяв собі вирішити цю проблему і повернутися в звичайне життя студента.

     Наступного ранку, коли сонце ледве почало підніматися над горизонтом, життя хлопців потихеньку поверталося до своїх буденних турбот. Влада, який спав після нічних подій, прокинувся під звук стуку в двері. Він не встиг навіть добре розплющити очі, як почув голоси, що до нього приїхали. Відчинивши двері, він побачив Дані, Назара і Макса. Всі троє стояли перед ним, і хоча їхні обличчя ще не виражали втоми, в очах була якась невиразна напруга.

— Ти готовий? — спитав Данік, пильно дивлячись на нього.

— Вже збираюсь, — відповів Влад, не особливо поспішавши, адже відчував, що сьогодні буде не простий день.

Вони швидко сіли в машину, і дорога повела їх до Дані. Приїхавши до нього їх вже чекали дівчата. Зайдучи в будинок, всі всілися в залі. Тиша заповнила кімнату, Даня дістав телефон і включи відео на ньому. На відео було видно бійку Сані і трьох людей в чорному, вони побачили як загинув один з них а інші були в відключці. Саші пощастило що поліція не звинуватила його і відпустила з попередженням, а чоловіків відправили на допит. Даня виключивши телефон, почав умовляти всіх їхати за кордон, щоб зустрітися з Сашою і відати документи комусь у Франції. На що інші почали говорити:

Я тільки приїхала і знову за кордон, - відповіла Даша з дивним виразом обличчя, Ну, а чому ні, я згодна, - сказала Маша киваючи головою, Я теж не проти, ми і так давно його не бачили, а тут можливість є, - підтримуючи сказала Іра. Ну ми з хлопцями згодні, без інших варіантів, - сказав упевнено Макс, допиваючи банку коли І ти туди Максим?, - сказала Даша – добре я згодна. А в Ані ви питали і в Лери? – здихаючи запитала Даша А коли я проти була, та думаю Лера такої ж думки, - сказала Анна без жодної думки. Добре тоді вирішили. Виїжджаєм в четвер, в Словаччині будем в п’ятницю, всі збирайте речі і скажіть рідним.