Читати книгу - "МІй жахливий сусід, Лада Короп"

— Навіщо мені його фото? Ми ж не зустрічаємося. При нагоді я вас познайомлю. Заспокойся вже, — психую. — Чого ти так нервуєш? Можна подумати тобі самій Богдан подобається, — підколює мене Ліза. — Хоча все можливо, — додає вона. 

— На що ти натякаєш? Нічого він мені не подобається. Я взагалі його терпіти не можу. От, — кажу ображено. — Добре, не злись. Я просто жартую. Як у тебе з Ромою? — Ніяк. Я йому дзвоню, а він не відповідає. Та й взагалі я зрозуміла, що між нами все скінчено, — зітхаю. 

— Чому? Невже ти знову знайдеш тисячі причин, Ідо? В тебе стільки хлопців було. Й жоден з них не затримався біля тебе довго. Що тобі заважає бути щасливою? — турбується Ліза. 

— Не знаю. Та інколи мені здається що це просто суцільне не везіння.... 

— Ні, це ти боїшся зробити крок назустріч, — відповідає Ліза. — Дивись не проґав таким чином свою долю. Свій шанс на щастя, — продовжує подруга. 

— Ти віриш у долю? Не думала. 

— Звісно. Бо я зустріла Михайла. Й вірю у те що він моя доля, — Ліза цілком серйозно це говорить. І я розумію що вірить у всю цю маячню. Невже всі подружні пари такі? Наївні. Мабуть, я теж такою буду. Головне, щоб було з ким.