Читати книгу - "Опора, Moon Grey"

Рита принишкла. Її наче осоромили зараз і вона відчула себе такою нікчемою.

        - Вибач. Але це ти сама себе шпиняєш зараз. Це не я. Бачиш, я складений з трьох….еммм…ниток, між ними ще ниточки, вони закручуються… і ми –це три різних іпостасі: Воно, Вона, Він. Я один із них. Я тільки голос в твоїй підсвідомості. І я-це твої минулі втілення, минулий досвід і зараз мені прикро, що це тільки башта. Кам’яна та неприступна. І зачинена. Поки я розповідаю, інші не втручаються! – Голос підвищився, наче звертався до когось з наголошенням того, чого не слід робити. – Акцент стосується не свідомості, а саме інших двох підсвідомих енергій.

         - Він , Вона, Воно… я не розумію. Коли ти говориш про «нитки»- це як ті, що про Норн?

         - Авжеж.

        - Я думала, що це ДНК, але ти сказав…сказала…сказало, що там три. Ти хто з них, до речі?.

        - Байдуже хто. Ми мінливі. І це і є ДНК. Те, що ви бачите форму фізичної структури з двох ланцюжків не означає, що третій відсутній. Воно проявляється спонтанно в фізичнім тілі інакшістю.

        - Инакшістю. -Автоматично поправила Рита.

        - Інакшістю.

         - Ні. Моя бабуся Марія так говорила. Саме"Инкаший". В тебе ж повинна бути її енергія, себто, в мені. Чому ти говориш «інакше».

        - Бо так треба. – Як відрізав голос.

        - Мене це не влаштовує.- Вперлась рогом Рита.

        - В українській мові немає слів на «И».

        - Виявляється, що є. А ще «Индик».- Відрізала Рита. 

        - То говірка.

        - Не думаю. Схоже в тебе якась програма спотворена. 

        - Я не можу це пояснити, бо я це ти.

        - А, ну звісно. Ти просто пам’ять віків. - Пафосно сказала дівчина.

        - Ото ж бо.

        - Але в мене ж були Предки, які розмовляли, говіркою. Бо звідки б я знала це. Звідки б бабуся Марія знала? Це ж не так глибоко в Роду?

         - Тоді дізнавайся.

Рита мовчала. Було трохи ніяково, як вона, виявляється мало знає не те, що про Рід, а й про себе. Вона ніколи не замислювалась, звідки були її Предки. Чому кутні зуби є кутніми, в когось їх немає. І це нагадує щось. Якусь назву, яку вона зовсім не може пригадати. Але вона є, десь тут на Землі їй зустрічалось це слово чи назва.

Дівчина відкинула здогадування, бо це тут було недоречно. Вона підтягнула коліна, обійняла їх і запитала, дивлячись на єдиний в усій стіні инакший кутній камінь:

         - Я не можу потрапити всередину? – наче склала резюме, сказала Рита.

         - Ні. Бо вхід саме через отой камінь.

         - Чому це так?

         - Бо ця стіна –це твій світ, - голос став сухим і наче речетатив, - ти думаєш, що ти знаєш, що там всередині і тобі не цікавий твій світ, ти дивишся назовні увесь час і не бачиш себе, не цікавишся собою, що ти хочеш, що ти вмієш, чого прагнеш, як ти зможеш, як зумієш. Ти споглядаєш яскраве довкілля і реагуєш на кольори, але сама ти не робиш нічого з того, що тобі хочеться, бо це «непристойно», «непрестижно», «не получиться», «відсутні кошти», «нецікаво» і кожна оця каменюка-це оц всі відмазки не бути собою.

          - Я хочу змінити і побачити, що всередині.

          - Тобі потрібно зробити дії. Можеш взяти кувалду і розбити.

          - А можна?

          - А хто сказав, що не можна? Звісно можна. А ти хочеш? Рак з’явиться і полатає. Буде все заново.

          - Рак? – Злякалась Рита, - я не хочу рак.

          - Дурня. Ти зовсім себе не знаєш. Ти ж чула про отого лікаря.  Він, можливо, один, хто знає і може навчити споглядати себе. Але ти не цікавилась собою. Це не підтримується в світі людей. Все спрямоване тільки назовні, вивернутий і перевернутий та віддзеркалений світ. «Инакші» поняття. –«Икнув» голос якось незграбно.

          - Добре. Стоп. Я перероблю всі справи і що тоді?  З’явиться купа нестандартних цеглин?

         - Так. Насправді їх буде всього небагато. В середнім 12-16.

         - І все? – Рита була здивована. – Але ж тут безліч!

         - То все чуже. Тобі вистачатиме навіть  4 в користуванні, щоб увійти в свій світ з будь-якого боку. А інші –це Джерела інших твоїх реальностей. Для вибору.

         - Реальностей для вибору?

         - Ну, не зовсім прямо. Вони допомагатимуть робити вибір. Один не дасть тобі все. Там буде як ...як....О! Ти ж бачила рухомі сходи в Поттері чи в Горищі ?

         - Пам'ятаю. Але я не можу осягнути. Можна я вже піду.

         - Авжеж. Тобі бути собою дозвіл не потрібен. Тільки там, де ти змінюєшся сама, ти потрібна. Там, де хочуть тебе змінити -ти не потрібна. 

Рита відкрила очі. Поряд світив промінчик крізь щілину між ролетами та вікном. Світло падало прямо на ліхтар. Рита зачудовано дивилась на нього. І як вона раніше не помічала цього. Котра зараз година?

Дівчина глянула в телефон, була 8:30.

«Треба запам’ятати цей час, щоб завтра знову глянути на ці ліхтарі.»- Майнуло думкою.

Картина була в рожевих сакурах, Паризька вежа і пара, яка йде до вежі. По обох сторонах були намальовані ліхтарі. Звичайним білим кольором, але жодного разу за увесь час, а це років два, Рита не помічала, щоб ліхтар світився наче 3D.

Потягуючись, Рита підійшла до картини ближче. Так, точно, світиться. Може це фарба якась спеціальна. Але ж в інструкції нічого не вказувало на незвичайність картини. Вона провела пальцем по ліхтарю і він згас. Промінь перемістився.