Читати книгу - "Дорогами Маклая"

не так вважали сто років тому, тим більше колонізатори, які проголосили грабіжницький лозунг: «Поділяй і володарюй!» Націями мали право називатися переважно народи Європи, та й то не всі, а тільки ті, що становлять основне населення незалежних держав. Румунів, наприклад, визнали румунами лише в другій половині XIX століття, коли вони утворили свою монархію, що об'єднала кілька одномовних придунайських князівств. Що ж до колоніальних країн, навіть таких гігантів, як Індія, то все «їхнє населення неодмінно поділялося на племена й маленькі народи, називати які націями вважалося безглуздо, а з другого боку, було небезпечно, бо таким чином вони зрівнювалися б з європейцями. У всій Східній Азії тільки японці, які не дали себе підкорити чужоземцям, лишалися народом і нацією. А от китайці відтоді, як попали в залежність до англійців, дарма що були численні, іменувалися «китайсько-маньчжурськими народцями».

Важко сказати, як офіційна урядова газета «Ява боде» зважилася надрукувати інтерв'ю, спрямоване проти політики власного уряду. Чи то редактора зачарувала всесвітня слава Маклая і він не дуже вдумувався в суть його слів, чи, може, в редакції ніхто, крім автора, цього інтерв'ю перед тим, як його надрукувати, не читав. Очевидно, так воно і сталося.

На борту корвета «Скобелев» Е. К. Ліаан був 11 лютого пізно увечері. Потім, щоб устигнути дати матеріал назавтра в номер, йому треба було ще їхати 30 кілометрів з Танджунг-Пріока (порт Батавії) в місто. Отже, в редакцію він повернувся після півночі, коли газету вже закінчували верстати. У таких випадках новий невідкладний матеріал іде, як кажуть журналісти, «з коліс», часто без попереднього редакторського читання й виправлення. До краю стомлений на той час черговий редактор, щоб не затримувати друкарів, змушений довіряти авторові, тим більше, що цього разу автором був хоча й малодосвідчений репортер-початківець, зате лойяльність його не викликала сумніву — батько Е. К. Ліаана, полковник К. Р. Ліаан, обіймав тоді посаду керуючого яванською колоніальною поліцією.

Одне слово, вранці 12 лютого «Ява боде» з'явилася в продажу з інтерв'ю Маклая на першій шпальті. І того ж дня його передрукувала в своєму вечірньому випуску єдина легальна газета місцевої яванської буржуазії «Бінтанг Тімур», що виходила в Батавії голландською мовою.

Наведені російським ученим слова Таптулара «бхіцнека тунггал іка» в «Бінтанг Тімур» аншлагом ішли через усю шпальту, також першу, а саме інтерв'ю набрали таким шрифтом, що воно зайняло три чверті шпальти. Решта місця теж відводилося передрукам з «Ява боде» — інформації про придушення чергового повстання на Суматрі.

Далі, на двох внутрішніх шпальтах, газета яванців умістила семирічної давності статтю «М. М. де Миклухо-Маклай і його погляди на природу людства», взяту з ліберального батавського журналу «Де стюв» і написану його науковим редактором Йоганном ван Реннефтом, який ще 1873 року, читаючи вперше надруковані в журналі «Natuurkundig Tijdschrift» (і взагалі обнародувані вперше) антропологічні нотатки Маклая про папуасів Нової Гвінеї, звернув увагу, що вони цілком спростували все досі відоме про папуасів від полігеністів, і потім протягом багатьох років був одним з дуже ревних популяризаторів маклаєвого антирасизму. Це він, Йоганн ван Реннефт, любитель наук і автор дошкульних фейлетонів про звичаї голландських колонізаторів, ще за життя Маклая став першим у світі вдумливим миклухознавцем, який значно раніше від європейських світил зрозумів справжню суть і мету наукової діяльності російського вченого і дав їй, може, трохи вільне, але в принципі правильне тлумачення. Завдяки ван Реннефту майже з усіма працями Миклухо-Маклая, видрукуваними в Батавії в 1873–1876 роках, у Нідерландській Індії змогли ознайомитися не лише освічені люди, а й ті, хто вмів тільки читати, передусім письменна частина тубільного населення країни.

«У «Вартабхакті», підпільна друкарня якої кочувала по кампунгах довкіл Джок'якарти, я почав співробітничати майже з дня її заснування 1893 року, — згадував у своїх спогадах класик індонезійського реалістичного живопису Абдуллах Суріо Суброто. — Ван Реннефта тоді вже не було на Яві, його вислали з Нідерландської Індії десять років тому, одразу після відомого скандалу з газетою «Бінтанг Тімур». Але перекладені на малайську, яванську й сунданезьку мови його статті й брошури, які дохідливо витлумачували наукові відкриття Маклая в галузі людської природи, лишалися й далі для нас важливим джерелом ідей та фактів, що давало можливість вести нашу боротьбу за расове рівноправ'я не риторично, а підкріплюючи національний патріотизм високим авторитетом науки. У народу, який за триста років рабства привчили бачити в кожному європейці, а особливо в голландці, ледве не надлюдину, але який внаслідок традицій ще більше шанував ученість, тільки така доказова пропаганда рівності й могла мати успіх. І тут допомога, що її подав нашому рухові ван Реннефт, заслуговує, безперечно, на беззастережне визнання.

На жаль, і найблагородніший труд популяризатора не завжди дістає належну оцінку. Наші читачі обожнювали Маклая і знаходили найрізноманітніші шляхи й способи надсилати йому в редакцію сотні листів, начебто це був якийсь велемудрий ходжа, що стояв на чолі газети. Але жодного разу в жодному листі не згадувався ван Реннефт.

Чим це пояснити, не беруся судити. Може, на відміну від Маклая, якого читачі, очевидно, мали за яванця, ван Реннефтові не хотіли пробачити його голландського імені…»

Дарма що вечірній випуск «Бінтанг Тімур» за 12 лютого 1883 року був зверстаний в основному з матеріалів, узятих з урядового офіціозу «Ява боде» та ліберального журналу «Де Стюв», який поки що не викликав у колоніальних властей претензій, сам добір передруків і те, як у газеті яванців їх подавали читачеві, промовляли самі за себе. Це була вже відверта крамола, причому крамола, авторами якої виступали не тубільні бунтівники, а самі ж пани голландці, в тому числі син високопоставленого поліцейського полковника, який також провадив цензурний нагляд за всією яванською пресою.

Наступного дня батавська газета «Ньювс ван ден Даг», яка належала голландським торговцям та біржовикам, зажадала, щоб усю редакцію «Бінтанг Тімур» повісили, Йоганна ван Реннефта вислали з Нідерландської Індії, Миклухо-Маклая на Яву більше не пускали, а редакторів «Ява боде» і «цього шмаркача» Е. К. Ліаана — запроторили до в'язниці годувати вошей. Полковника ж К. Р. Ліаана, на думку «Ньювс ван ден Даг», слід з ганьбою вигнати з поліції.

— Войовничий орган торгівців та біржовиків підтримали не менш непримиренні газети «АІД де Преангербоде», «Сурабайсх Хандельсблад» і навіть звичайно помірковані «Індісхе Гіде» та «Де Локомотіф».

Галас був такий великий,