Читати книгу - "Сон літньої ночі, Шекспір Вільям"

Отож полишімо все це на його розваж-ність, а самі послухаймо, що скаже місяць.

Місяць

Оцей ліхтар — то сам дворогий місяць...

Деметрій

То слід би йому начепити на голову роги.

Тезей

Це ж повний місяць, а не молодик, тому рогів не видно.

Місяць

Оцей ліхтар — то сам дворогий місяць,
А я — той дядько, що живе у ньому.

Тезей

Оце найбільша хиба в усьому: цьому акторові слід би залізти в ліхтар. А так — який же з нього "дядько, що живе в місяці"?

Деметрій

Він боїться туди залізти, бо на свічці, бачте, вже нагоріло.

Іпполіта

Мені вже обрид цей місяць. Хоч би вже він обновився!

Тезей

Та він, певне, вже повернув на ущерб; Адже розум у нього не дуже світлий. Та заради ввічливості нам доведеться досидіти до кі-нця.

Лізандр

Ну ж бо далі, місяцю!

Місяць

Та я тільки маю вам сказати, що цей ліхтар — місяць, я — той чоловік, що живе в ньому, оця в'язка хмизу — моя в'язка, а оцей собака — мій собака.

Деметрій

Ну, то все це повинне бути в ліхтарі, бо ж воно все в місячному кружалі. Але тихо: он іде Тізба.

Входить Носик у ролі Тізби.

Тізба

Це Нінова гробниця. Де ж мій милий?

Лев

Р-р-р!

Тізба втікає.

Деметрій

Добре рикнув, леве!

Тезей

Добре чкурнула, Тізбо!

Іпполіта

Добре посвітив, місяцю! Справді, місяць світить дуже гарно.

Лев роздирає Тізбин плащ і вибігає.

Тезей

Добре шарпонув, леве!

Деметрій

А тоді з'являється Пірам.

Лізандр

І лев зникає.

Входить Навій у ролі Пірама.

Пірам

О, дякую тобі, нічне світило,
За сонячне твоє проміння ясне.
Адже воно мені покаже милу,
Осяявши лице її прекрасне!
Та що це? Стій!
О боже мій,
Яка жахлива рана!
Що бачу я?
Це кров твоя,
О люба, о кохана!
Хто плащ порвав,
Життя відняв
У тебе, найрідніша?
0 фурій * лють!
Хай парки йдуть
Урвати нить скоріше!

Тезей

Така розпука, та ще смерть близької людини справді можуть засмутити нас.

Іпполіта

Їй же богу, мені його шкода.

Пірам

Природо, нащо левів ти створила?
Щоб нищила людей левина паща?
Щоб смерть у ній спіткала Тізба мила,
У світі найлюбіша і найкраща?
Сльоза, течи!
Ти, меч, січи!
Удар Пірама в груди!
У лівий бік!
У серце штрик!
Хай і мене не буде!
(Заколюється)
І ось тепер
Уже я вмер,
Душе, лети до раю!
Язик, змовкай!
Місяць, тікай!

Місяць виходить.

Вмираю, умираю!
(Вмирає)

Деметрій

Склав кості, бідолаха.

Лізандр

Та ні, не склав, а скоріше кинув кості.

Тезей

Такі кості кидай не кидай, багато очок однаково не випаде.

Іпполіта

А чого це місяць пішов зі сцени перше, ніж Тізба вернулась і знайшла коханого?

Тезей

Вона знайде його при світлі зірок. Та ось і вона: словами її відчаю і скінчиться вистава.

Входить Тізба.

Іпполіта

Мені здається, за таким Пірамом довго тужити не варт. Сподіваюся, що ті слова відчаю не дуже затягнуться.

Деметрій

Вони одне одного варті: покладіть на одну шальку Пірама, а на другу Тізбу, то досить буде порошинки, щоб перетягло будь-яку шальку. Пірам такий, що хай бог боронить, а Тізба така, що хай бог милує.

Лізандр

О, вона вже нагледіла його своїми чарівними очицями.

Деметрій

І зараз почне голосити.

Тізба

Піраме, спиш?
Чи так лежиш?
Озвись — прибігла мила!
Чи ти німий?
Ні — неживий,
І жде тебе могила!
Лілеї губ,
Вишневий чуб
І щік зелена м'ята —
Де ви? Нема!
В душі пітьма!
Забрала смерть проклята!
Ти, парко зла,
Перетяла
Життя шовкову нитку!
Берись за ніж,
Мене заріж,
Умерти хочу швидко!
Язик мовчить,
А меч стирчить —
І серце вже пробите!
(Заколюється).
Не хочу жить.
Хай кров біжить!
Прощай же, білий світе!
(Умирає)

Входять Лев, Місяць і Мур.

Тезей

Зосталися місяць і лев, щоб поховати мертвих.

Деметрій

Так, і мур теж.

Навій

(підхоплюється)
Ні, запевняю вас, ні: той мур, що розгороджував садиби їхніх батьків, завалився. Зволите додивитись епілог чи, може, волієте послухати бергамський танець * у виконанні двох акторів нашої трупи?

Тезей

Не треба епілогу, прошу вас, бо ваша вистава ніяких виправдань не потребує. Нащо ж виправдовуватись: коли актори всі мертві, то нема кого й ганити. їй-богу, якби той, хто склав цю п'єсу, сам грав Пірама та повісився на Тізбиній підв'язці, ото була б чудова трагедія. Але вона й так чудова і виконана дуже гарно. Тож давайте ваш бергамський Танець. Обійдемось без епілогу.

Танець.

Навій, Дудка, Гембель, Замірок і Носик виходять.

Вже північ язиком своїм залізним
Дванадцять вибила. Пора до ложа!
Бо скоро вже запіють півні. Як би
Уранці не заспати нам, бо ми
Засиділися звечора. Вистава,
Хоч недоладна, збавила нам час.
На ложе, друзі! Ще два тижні цілих
Нічних розваг веселих нас чекають.
(Виходить)

З'являється Пак із мітлою

Пак

Леви рикають вночі,
Десь на місяць виє вовк.
Сплять по праці орачі,
День скінчився, гамір змовк.
Дотліва червоний жар,
Ухкає на стрісі сич —
Вісник саванів та мар.
У таку пречорну ніч,
У години пізні ці
Розкриваються гроби,
І виходять з них мерці —
Духи страху та журби.
Й ми, поклонники Гекати *
Ночі дочки і сини,
Що від сонця утікати
Теж повинні, ніби сни, —
В цю годину жваві стали:
Маєм щастя в дім внести.
Щоб усі тут мирно спали,
Мишко, й ти не шелести!
А мене вперед послали —
За дверима замести.*

Входять Оберон і Тітанія з усім своїм почтом.

Оберон

Всю оселю освітіте
Сонним мертвенним вогнем.
Всі покої облетіте,
Ельфи й феї! Розпочнем
Заклинальні танці й співи.
Підхопіть за мною всі ви!

Тітанія

Спершу пісню розучіть —
Нота в ноту щебечіть,
Потім весело й грайливо
Освятім палати співом.

Співають і танцюють.

Оберон

Нумо, феї, обійдім
До світанку весь цей дім
Та благословімо нині
Ложе князя і княгині,
Щоб зачатий в ньому рід
Щасно жив багато літ.
Хай ні зради, ані чвари
Вік не знають всі три пари,
Хай ніякий ґандж природи
Не позначить їх породи:
Близни, родимки, рубці
І на тілі, й на лиці
Їхніх діток не спотворять,
А недуги не заморять.
Польову росу зберіть,
Всі покої окропіть.
Мир і щастя в цих палатах
Мають вічно панувати.
І, такий діставши дар,
Хай спокійно спить владар.
Поспішіться, не баріться,
Вдосвіта сюди верніться.

Оберон, Тітанія і їхній почет виходять.

Пак

(до глядачів)
А як ми вам не вгодили,*
Все направим любо-мило:
Думайте, що ви заснули
Й перед вами сни майнули.
За виставу, хоч погану,
Не висловлюйте догану:
Це ж бо сон лише, вважайте,
І за це нам попуск дайте.
Як обійдеться без свисту
И совість матимемо чисту,
Це всім нам додасть охоти
Вади наші побороти,
Й дальша п'єса краща буде.
На добраніч всім вам, люди,
Трохи оплесків, будь ласка, —
І скінчилась наша казка.
(Виходить)

КІНЕЦЬ

ПІСЛЯМОВА

Комедію "Сон літньої ночі" серед п'єс Шекспіра вперше згадує Ф. Мерес у 1598 р. Під іменем автора вона ввійшла in quarto 1600 р. Опублікована також in quarto 1619 р., з якого з урахуванням даних суфлерської книги, текст п'єси було перенесено до folio 1623 р.
Ряд мотивів споріднюють "Сон літньої ночі" з іншими творами цього періоду. Як у "Двох веронцях", основний конфлікт обумовлений непорозумінням між двома парами закоханих. Прийом "п'єси в п'єсі" формально нагадує "Приборкання норовливої" та "Марні зусилля кохання", а перипетії лінії Оберона та Тітанії сповнені такої ж таємничої романтики, як і монолог Меркуціо про королеву Меб ("Ромео і Джульетта"). Окремі сюжетні моменти підказані авторові творами Чосера і його улюблених Овідія та Плутарха, а все ж єдиного джерела комедія не мала. Оригінальність твору полягає також у тому, що типові для ранніх творів лірико-романтичний та побутово-комічний плани доповнені казковим сюжетом, у якому своєрідно відбились головні теми п'єси. Бездоганне відчуття пропорції, з яким здійснюється композиційний зв'язок усіх колізій, образність поетичного стилю, глибокий гуманізм зробили цей твір етапним у творчій еволюції Шекспіра.
Обрамлення п'єси — весілля Тезея та Іпполіти,— численні згадки про елементи шлюбного ритуалу, радісна й світла атмосфера комедії відповідають жанровим ознакам "святкової п'єси", частини урочистостей на аристократичному весіллі, на якому могла бути присутня сама королева. "Сон літньої ночі" скоріш за все був приурочений до весілля графа Вільяма Дербі в 1594 р. Художній рі-вень комедії та ряд її деталей,— наприклад, Тітаніїн опис безупинних стихійних лих (II, 1), який нагадував реальні обставини літа 1594 р.,— дозволяють датувати комедію 1594—1595 рр. Написана майже водночас із "Венеціанським купцем", "Приборканням норовливої", трагедією "Ромео і Джульетта", комедія "Сон літньої ночі" не поступається цим шедеврам багатством художнього змісту.
Афіни часів античності, навколо яких ростуть англійські трави й квіти, де живуть ремісники з типово англійськими іменами й психологією, а молодь, як і в часи Шекспіра, вступає в конфлікт із батьківським диктатом, завдяки казковому сюжету сприймаються як дивний, далекий, але поетичний і художньо цілісний світ. Магія романтики поширюється й на Тезея, і на Іпполіту, які в іншому ви-падку лишилися б аристократичними маріонетками — dei machina. Риси "освіченого монаха" в образі Тезея, на думку критиків, дозволяють бачити в ньому літературний прообраз Генріха V, але саме почуття переможного кохання допомагає йому, разом з чарівником Обероном, виступати мудрим і справедливим вершителем людських доль у фіналі п'єси.
Тема кохання — провідна в комедії. У трагедії "Ромео 1 Джульєтта" в цей час Шекспір обрав зародження й розвиток любовної пристрасті предметом різностороннього психологічного аналізу. Ліричні герої "Сну літньої ночі" більш однопланові, змальовані з незначною індивідуалізацією: Гермія маленька й смаглява, Гелена висока й білява, Деметрій рішучий та різкий у судженнях, а Лізандр має м'яку й ліричну вдачу. Героїв споріднює більше характерних рис, ніж різнить, що .само собою створює умови для нічної "комедії помилок". Кохання-мана, кохання-безумство, любовне шаленство ламає дружбу Гелени та Гермії, змушує забути про клятви вірності Деметрія та Лізандра. Власне, не Оберон чи Пак, а всесильне кохання збиває на манівці, штовхає молодих героїв на сміливі або й нерозважні вчинки. Точність психологічного малюнка Шекспіра надає нічним пригодам закоханих найбільшого значення в розкритті моральної теми п'єси. Стильові образи інших планів комедії — від нехитрих афоризмів Навоя (III, 1) до монологу Тезея про подібність поета, закоханого й безумця (V, 1) — теж підпорядковані поетизації непереборної сили почуття.
Лірична драма героїв зумовлена не тільки суб'єктивними змінами їхніх почуттів, але й історично об'єктивними умовами: похмурою тінню на тлі напівказкових подій постає загроза смертної кари за непослух, що нависає над Гермією.