Читати книгу - "Венеціанський купець, Шекспір Вільям"

Прошу,
Синьйор Антоніо шле вам привіт.
Листа цього я маю передати.
(Дає Бассаніо листа)
Бассаніо Раніш, ніж я цього листа відкрию,
Скажіть мені, як почува себе
Мій добрий друг?
Салеріо Не хворий він, якщо
Хворобою не будем називать
Душевних мук, і не здоровий він,
Як муки всі хворобою вважать
Повинні. Лист вам цей усе пояснить.
Бассаніо читає листа.
Граціано Неріссо, приголуб і привітай
Як слід цю нашу гостю-чужоземку!
Салеріо, мій друже, дайте руку!
Що діється в Венеції у нас?
Як поживає добрий наш Антоньйо,
Купець наш королівський? Знаю я,
Що порадіє з нашого він щастя.
Ми, як Язони, золотеє руно
Тут здобули!
Салеріо О, краще б здобули ви
Те руно, що його згубив Антоньйо!
Порція Зловісна звістка є в тому листі —
Вона змела всю барву на щоках
Бассаніо! Загинув друг найкращий!
Ніщо на світі інше так не може
Вразити дух твердий мужчини! Що?
Він блідне більше й більше? Покажіть,
Бассаніо,— я ваша половина,
Й мені того належить половина,
Що лист таїть.
Бассаніо О Порціє моя,
Такі слова жахливі ще ніколи
Паперу чистого не плямували!
Синьйоро дорога, коли вам вперше
Освідчився в коханні, я сказав,
Що все моє добро — лиш кров моя:
Я дворянин. І я вам не збрехав.
Проте, моя кохана, хоч занизько
Себе я цінував, але і тут
Я був хвальком негідним, бо сказав:
"Не маю я нічого", але мусив
Додати вам, що вартий я ще менше,
Ніж те ніщо! Щоб роздобути грошей,
Себе заставив я своєму другу
Найкращому; а друга теж заставив
Я ворогу запеклому його.
Ось лист, синьйоро! Гляньте, цей папір —
То тіло друга: кожне в ньому слово —
То друга рани, що спливають кров'ю!
Салеріо, чи правда ж те? Невже
Загинули всі кораблі — всі ті,
Що з Індії додому повертались,
Із Англії, із Мексіки, з Тунісу,
З далекої Берберії або ж
Із Лісабона? Жоден корабель
Не врятувавсь від дотику страшного
Тих грізних скель, що кораблям несуть
Загибель?
Салеріо. Жоден, мій синьйоре! Та
Коли б Антоніо і мав тепер
Ту суму грошей, щоб сплатить єврею,
То він, здається, їх би і не взяв.
Ніколи ще не бачив я створіння,
Щоб, маючи подобу людську, так
Затято намагалось — хай там що —
Занапастить якусь людину іншу!
Він пристає вночі і вдень до дожа,
Товче: мовляв, одмовити йому
В правдивім рішенні — це означає
Венеції свободу потоптати.
Даремно двадцятеро крамарів
І навіть дож з вельможами своїми
Його умовити всі намагались.
Та де вже там! Він, знай, кричить своєї:
Про борг отой, про давній термін сплати,
Про зобов'язання й свої права!
Джессіка Коли я ще жила з ним, він поклявся
Своїм двом землякам — Тубалу й Хусу,-
Що він воліє вирізати сам
В Антоніо шматок живого м'яса,
Аніж узяти в нього суму боргу,
Хоч би і важила вона разів
У двадцять більше. Знаю добре я:
Якщо і влада, і закон його
Не захистять, Антоніо сердешний
Поплатиться жорстоко.
Порція Друг ваш вірний —
В такій біді?
Бассаніо Найближчий друг! Найкращий
З усіх людей! Готовий завжди всім
Подати допомогу! З тих один,
У кому римська стародавня честь
Ще й досі всім нам так яскраво сяє,
Що рівного в Італії йому
Не знайдеш!
Порція Скільки ж винен він єврею?
Бассаніо Три тисячі дукатів.
Порція Як? Не більше?
Сплатіть йому шість тисяч і порвіть
Оту розписку лиховісну; суму
Подвойте ви, потройте навіть, щоб
Не втратив друг ваш ані волосинки
З Бассаніо вини. Але найперше —
До вівтаря мене ви поведіть
І назовіть дружиною своєю,
А потім до Венеції рушайте,
До друга вашого; ви не повинні
Лежати поруч Порції з журбою
В збентеженій душі. Що ж, я вам дам
Дукатів золотих, щоб борг нікчемний
Хоч двадцять раз покрити. А тоді
Ви друга вірного везіть сюди.
Тим часом я й Нерісса будем вас
Як дві вдови незаймані чекати!
Ходім! Судилось вам у шлюбний день
Покинути свою дружину вірну...
Вітайте ж друзів ваших. Звеселіться!
Так дорого за вас я заплатила,
Що ще міцніше вас я полюбила!
Але стривайте! Спершу прочитайте
Мені листа, що друг вам передав.
Бассаніо
(читає)
"Любий Бассаніо! Мої кораблі всі загинули, мої
кредитори стають жорстокі, моє становище жахливе, бо всі мої
статки я втратив. Мого боргу євреєві я не віддав у строк. І тому,
що, сплативши той борг, я не зможу залишитися живий, усі ко-
лишні рахунки між тобою і мною закінчено. Якби я зміг побачити
тебе ще раз хоч перед смертю! Проте роби, як знаєш. Коли не
звелить тобі приїхати сюди твоя приязнь, то нехай не змусить до
того і мій лист".
Порція Коханий, кидай все і вирушай!
Бассаніо Як дозвіл є, баритись нам негоже,
Та мушу вас запевнити лишень:
Ні сон, ні ложе збільшити не зможе
В путі назад розлуки ні на день.
Виходять.
СЦЕНА З
Венеція. Вулиця.
"Входять Шейлок, С-оланіо, Антоніо й тюрем-
ник.
Шейлок Тюремнику, ти доглядай його,
Я й слухати не хочу про пощаду!
Це дурень той, що безкоштовно в борг
Давав всім гроші! Пильно ж доглядай!
Антоніо Ох, Шейлоку, послухай же мене.
Шейлок Віддай мені той борг, що у розписці
Зазначений! Віддай мені той борг!
Я присягнувсь, що повністю його
По зобов'язанню тому одержу!
Ти звав мене собакою, хоч ти
И не мав для того жодної причини.
Якщо собака я, то стережись
Моїх зубів! Дож дасть мені і суд,
І правду. Я дивуюся на тебе,
Тюремнику паскудний! Чом це ти
Виходиш з ним так часто із тюрми?
Ти надто м'якосердий.
Антоніо Я прошу,
Дозволь мені сказать хоч слово...
Шейлок Борг
Мені віддай! Тебе не хочу слухать!
Віддай мені той борг! І не балакай!
Ти думав, що розм'якну я, мов дурень?
Почну зітхати, й хникати, і дам
Себе умовити вам, християнам?
Що, головою похитавши, я
На все погоджусь? Стій! Не йди за мною,
Не хочу й слухать! Борг віддай — і квит.
Одне я хочу, щоб віддав ти борг!
(Виходить)
Соланіо Ніколи ще такий собака лютий
Не жив серед людей!
Антоніо Нехай іде!
його прохати більше я не стану.
Все марно. Прагне він моєї смерті.
І добре знаю я причину: часто
Доводилось мені з тенет його
Тих визволяти боржників, котрі
Просили в мене допомоги,— він
За це мене й ненавидить.
Соланіо Я певен,
Що визнати цей позов дож не схоче.
Антоніо Не' може й дож законів касувати
І відбирати пільги в чужоземців,
Якими користуються вони
В Венеції. Вчинивши так, у суд
Державний він би віру підірвав
У крамарів з країн різноманітних,
В той час, коли уся торгівля наша
І всі прибутки тут від них залежать.
Тож будь що буде. Втрати і журба
Знесилили мене. Навряд чи взавтра
Фунт м'яса знайде на моїх кістках
Мій кровожерний кредитор... Ходім,
Ходім, тюремнику! Благаю бога,
Аби Бассаніо сюди приїхав,
Щоб він побачив, як я борг його
Платити буду. Решта все — пусте!
Виходять.
СЦЕНА 4
Бельмонт. Кімната в домі Порції.
Входять Порція, Нерісса, Лоренцо, Джессіка та Бал таз яр.
Лоренцо Синьйоро, просто в очі вам кажу,
Що ставитесь ви чесно й благородно
До дару божого в житті,— до дружби.
Як терпите покірно ви розлуку
З дружиною. Проте коли б ви знали,
Кому ви виявили честь таку,
Який то друг чудовий, найвірніший
Дружини вашого, що ви йому
Подати допомогу захотіли,-
Пишалися б ще більше вчинком цим,
Ніж кожним звичним виявом душі
Чутливої своєї.
Порція Я готова
Добро чинити завжди, тож тепер
Не пожалкую теж, що так вчинила.
Адже як двоє друзів звикли жить
Не розлучаючись і душі їхні
Несли однакове ярмо любові,
То з'явиться між ними завжди схожість
У їхніх почуттях, думках та звичках,
Ба навіть в рисах; і мені здається,
Що цей Антоніо, найближчий друг
Мого обранця, теж повинен бути
Подібний неодмінно до Бассаньйо.
Коли ж це так, то як же небагато
Я віддала, щоб швидше врятувать
Від лютості пекельної того,
Хто, мабуть, так точнісінько подібний
До власної душі моєї! Втім,
Занадто вже себе я вихваляю,-
Покиньмо цю розмову. Інше щось
Сказати мушу я. Лоренцо, вам
Я доручаю господарство, дім мій
І справи всі... Обітницю дала я
Смиренно жить в молитві й спогляданні
З Неріссою, далеко від людей,
Аж поки не прибуде мій володар...
Від нас близенько монастир стоїть,-
Лише дві милі звідси. Будем ми
Там забуття шукати. Обіцяйте ж
Все виконать, чого я так у вас
Прошу в ім'я прихильності моєї.
Вам необхідно прислужитись.
Лоренцо Я
Радий від серця щирого, синьйоро,
Усі накази виконати ваші.
Порція Челядники мою вже знають волю:
Вони і вам, і Джессіці коритись
Так само будуть, як мені й Бассаньйо.
То прощавайте ж, любі, доки ми
Не стрінемося з вами.
Лоренцо Хай же вас
Не кидають думки веселі!
Джессіка Я
Бажаю вам всіх радощів, синьйоро!
Порція Спасибі вам за добрі побажання!
Бажаю щиро вам обом того ж.
Ну, Джессіко, прощайте!
Джессіка й Лоренцо виходять.
Балтазаре,
Твою велику відданість і чесність
Я знаю; доведи мені й тепер
Свою прихильність. Лист оцей візьми
И вези його до Падуї щодуху —
У руки дай кузенові моєму,
Ученому Белларіо; він дасть
Тобі папери і убрання; все те
Хутчій достав на пристань, що від неї
В, Венецію, рушають кораблі.. ;
Діене,застанеш там. Та не бариеь!
Балтазар Я докладу всіх сил, щоб це зробить,
Не гаючи й хвилини.
(Виходить)
Порція Ну, Неріссо,
Тепер ходім! Я маю щось на думці,
Чого ти ще не знаєш: ми обидві
Побачимо своїх чоловіків
Раніше, ніж про нас вони згадають.
Нерісса А нас вони побачать?
Порція Так, Неріссо!
Проте в такім убранні, під яким
Ввижатиметься їм все те, чого
Бракує нам. Б'юсь об заклад, Неріссо:
Коли ми вберемось у чоловіче,
Спритнішою і кращою я буду
3 нас двох: носитиму свого кинджала
І вправно, й легко; буду говорить
Хриплявим голосом, який буває
У хлопчаків, коли пора приходить
Зробитись їм мужчинами. Свій крок
Дрібний зміню я вміло на ходу
Широку чоловічу; і про сварки
Розпочинатиму розмови, наче
Хлопчак-бешкетник; вихвалятись буду
Про те, як найвельможніші красуні
Мого кохання домагались; як
Марніли й гинули з того кохання,
Коли на них я не звертав уваги!
"Що я робити мав? Хіба я винен?
Чи ж з усіма упоратись я міг?
О, жаль мені, що їх занапастив!"
І ще хоч двадцять вигадок подібних
Я наплету, щоб кожен міг поклястись,
Що я дванадцять місяців тому
Утік із школи! Пам'ятаю добре
Я сотні витівок таких хвальків
І використаю усе, що зможу!
Нерісса Підшиємось ми під чоловіків?
Порція Фе! Не мели дурниць! А що було б,
Якби тебе хтось зрозумів двозначно?
Однак пора! Я розкажу усе .
В кареті, що чека нас біля брами.
Нам1 треба поспішать! Мерщій відсіль!
Ми маємо проїхать двадцять миль.
Виходять.
СЦЕНА 5
Там само. Сад.
Входять Ланчелот і Джессіка.
Ланчелот Так, то правда! Бо, бачте, гріхи батьків завжди
покутують діти.