Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— Вибачте, Ваше Сіятельство, — пролунало з натовпу після мого чергового невдалого кидка. — Але, здається, у леді кисть занадто жорстка.

— А ти можеш виправити? — не чекаючи відповіді графа, обернулася я на голос.

— Якщо Його Сіятельство дозволить, — відповів хлопець, трохи знітившись.

Граф мовчки кивнув і зробив крок назад, а мій новий вчитель відокремився від натовпу і рушив до нас.

Зростом він був невисокий, мені в пів голови, але складений добре, і в його рухах відчувалася невловима важка грація.

Цей, мабуть, буде кращим за рядженого графа, — вирішила я і не помилилася. Хлопець виявився спритним: більше показував, ніж розповідав, крутив моїми руками й не тільки, як хотів. Але справа спорилася, і через пару годин мені вже не було за себе так соромно, як на самому початку.

Вкінець втомлена, з м’язами, які відмовлялися рухатись, я таки здалася і погодилася, що на сьогодні вистачить.

У замку на нас чекав обід.

Графиня запропонувала переодягнутися, і я, чудово розуміючи, що спітніла як кінь, погодилася.

Бог із їхніми середньовічними сукнями. Якщо вже погодилася брати участь у цій виставі, то треба йти до кінця.

Добре, що плаття мені надали інше, погано, що не мого розміру.

Поки намагалися виправити ситуацію, минула ще година.

Підходячи до столу, вкотре здивувалася якості інсценування.

Це ж скільки грошей треба було в такий проєкт вбухати, щоб навіть обід на п'ять персон обставити відповідно до епохи.

Я розумію, коли готують певне дійство за участю безлічі людей — тоді витрати можна пояснити, але зараз за столом повинні сидіти тільки я, ряджені граф із графинею та… діти?

Вони ще й дітей залучили? Для повноти картини? Або ...

Поки я розмірковувала, навіщо залучати дітей, мене пронизала світла думка.

Це зйомка.

Ну звичайно! Такий дорогий проєкт не можна запускати, не подбавши про те, щоб він приносив прибуток. І не обкатавши його перед запуском.

У такому разі я можу просто виступати у ролі пілотного клієнта. Оце цілком у дусі мого законного.

Прийшовши до логічного розуміння своєї ролі, я вирішила продовжувати підігрувати та за столом поводилася як справжня леді. Все одно скоро це скінчиться, тому що завтра зранку я маю бути в офісі, а судячи з кількості снігу на вулиці, ми зараз далеко на півночі.

Дітей мені представили, як Брайта та Марішу. Хлопчикові на вигляд було років чотирнадцять, дівчинці вісім. Обидва дуже схожі на батьків як зовні, так і мімікою з жестами. Діти з цікавістю розглядали мене, особливо мій манікюр. Не знаю, чим їх так могли привернути мої нігті, але хлопчик буквально очей від них не міг відірвати.

— Брайт, — першою не витримала графиня, — це непристойно. У гідному суспільстві так не поводяться.

— Вибачте, матінко, — зніяковіло пролепетав хлопчина і втупився у свою тарілку.

— Вибачте, граф, — вирішила я трохи розрядити обставини і відвернути увагу батьків від дитини, яка не справляється зі своєю роллю. — Ви так і не сказали мені, коли за мною прибуде Сандр.

Сумніваюсь, що мій законний особисто попреться за мною в таку далечінь. Зазвичай роль няньки та посильного за мною виконував саме Сандр.

— На жаль, леді Яніна, я не можу відповісти на ваше питання. Герцог Сандр не сповіщав нас про можливість свого прибуття, а мої гінці повідомили мені, що меж нашого графства він поки не перетинав, — відповів граф, чомусь зніяковівши від мого питання.

О! Сандр уже герцог. Як же вони тут так хвацько титулами розкидаються. Цікаво, яким титулом тоді вони нагородять мого законного? Його величністю? Втім, із того станеться.

— Дуже шкода, — промуркотіла я у відповідь і повернулася до своєї риби. Чудово приготовлена.

Надалі обід проходив спокійно, навіть нудно. Я вирішила не лізти поки занадто глибоко у гру, а просто поспостерігати за доброю роллю акторів.

А вона справді була гарна.

Графиня легко кидала незначні фрази, граф також вільно їй відповідав. Мене запитали, як мені замок і чи зручна виділена мені кімната. Я відповіла, що зручна, і попросила про невелику екскурсію. Все-таки ганяти коридорами у пошуках жартівника, що засунув мене сюди, — це одне, а почути гарну історію з демонстрацією декорацій — зовсім інше.

Графське подружжя охоче погодилося, і по обіді мене повели на обіцяний огляд.

Замок виявився не таким великим, як здавалося спочатку, але красивим і навіть затишним. І знову я дивувалася відсутності ознак цивілізації.

Треба дізнатися, що за фірма займалася підготовкою цього проекту, — сумлінні хлопці, які вміють працювати. Нині це рідкість.

Біля стайні граф запропонував мені здійснити невелику прогулянку, і я з радістю погодилася. Звичайно, живий кінь — це не байк, але, можливо, ми хоч від глушилок досить далеко від'їдемо і я зможу нарешті скористатися телефоном.

Дивлячись на осідлану для мене рясту кобилку, я мимоволі скривилася: