Читати книгу - "Вимушена дружина для підступного боса, Галлея Сандер-Лін"

Останній тиждень, що залишився до весняних канікул, Макс перебував удома. Батько, який завжди казав, що потрібно бути чоловіком, терпіти, зціпивши зуби, мотати на вус і запам'ятовувати кривдників, поки не випаде шанс знову виплисти на поверхню, цього разу чомусь вирішив дати послаблення і дозволив (навіть наполіг), щоб син заліковував синці подалі від шкільних стін. Чи то дійсно перейнявся (давно Максиму не розбивати обличчя), то чи вплинула розмова з директором школи, який після інциденту в роздягальні покликав Державіна-старшого на розмову. Можливо, це був зовсім не час, щоб залікувати рани, а тиждень домашнього арешту і відсторонення від навчання?

Будь-який хлопчисько радів би такій свободі, але Макс знемагав від розлуки і неможливості бачити зазнобу. Він, звичайно ж, був на неї ображений, що вона мовчала і не заткнула роти подружкам, коли ті тріпали його ім'я і говорили гидоти, але, з іншого боку, сама ж Єва не поливала його брудом. Адже це щось таки означає? Чи Максим просто себе обдурює і шукає надію там, де нею і не пахне зовсім? Хоча, звичайно, не втручання мало чим краще за агресію. Стояти і дивитися, як когось принижують, і нічого не робити...

Люди часто думають, що вони ж не били або не знущалися, а просто повз проходили чи дивилися, значить, і не винні зовсім. Але ж ні, якраз через таких, які дивляться і нічого не роблять, і продовжують у школах знущатися над всілякими «Максами», які самі-одні проти всіх... Та якби хтось раптом спробував косо подивитися на Ланську або криве слово їй сказати, Максим би ні миті не розмірковував і втрутився. А вона...

«Вона дівчинка, до таких ось складних ситуацій не привчена», – подумки виправдовував він її.

І чекав, коли закінчаться ці бісові канікули, щоб знову її побачити і... Угу, побачив... на стенді, де висіли світлини відмінників. Тільки ця фотка і залишилася від сонячної дівчини, яка у вересні так безцеремонно крокнула в клас, потопталася в душі Макса і пішла, зафіксувавши там незабутні сліди.

Коли Максим дізнався, що з цієї чверті Євангеліна перевелася в елітну гімназію, щось у ньому обірвалося. А вже після того, як її подружки «по секрету» роздзвонили всім навколо, що Єва на канікулах казала, буцімто не хоче повертатися в клас, де навчається такий покидьок як Державін, який нападає на дівчат і влаштовує бійки, сенс ходити в школу зник остаточно. Макс сидів на уроках тільки заради матері, яка щоранку збирала його на заняття. Мама вже точно не винна, що у неї чоловік – невдаха, який дозволив себе обдурити і потягнув сім'ю на дно, де та здихає під градом плювків та знущань.

Залишок року походив для Максима на пекло. Однокласники накинулися цілим скопом і звинувачували, що Ланська пішла через нього і їм тепер нема в кого списувати, хлопчаки кілька разів влаштовували темну, після чого Макс ходив з розбитим обличчям, бо проти цілого натовпу (та ще й із ганчіркою або мішком на голові!) багато не повоюєш. Після першого такого «вітання» він кілька днів не міг змусити себе прийти в школу, вигадуючи всілякі відмовки і посилаючись на погане самопочуття. Батько хмурився і якийсь час дозволяв ухилятися, ходив до школи, де виявлявся кругом винуватим (бачте, виховав хулігана, який влаштовує бійки і на якого всі скаржаться).

– Нічого, Максе, – сказав батя після чергової такої розмови з керівництвом школи. – Ми скоро виповземо з ями і порвемо їх всіх, як Тузик грілку. Так, вже зовсім скоро...

Батько дійсно від самих канікул десь пропадав майже цілими днями і повертався з таємничим видом, хоча умови їхнього життя все ще не змінювалися. Але Державін-старший з тих, хто вважає за краще вкладати, а не витрачати, щоб потім зняти вершки, це Максу було добре відомо.

Коли в кінці травня, незадовго до Останнього дзвоника, директриса черговий раз вилаяла Максима за неналежний вигляд і хуліганство (хоча побили-то саме його, і вже вкотре!), пружина, яка довгі роки стискалася в душі Макса, вистрілила. Він поклявся собі, що жодна тварюка більше пальцем його не торкнеться! І після закінчення найгіршого у своєму житті навчального року, одягнувши саморобну маску на зразок тієї, яка була у фільмі «Крик», виловлював однокласників по одному і бив без будь-якого співчуття (зрозуміло, справа стосувалася тільки хлопчаків). Йому було плювати на наслідки, він усе одно піде з цієї клятої школи.

А фотку Єви він таки зірвав зі стенду, з м'ясом вирвав, разворочавши сусідні зображення. Це було ввечері, коли в школі залишалася всього пара-трійка людей, так що затія була хоч і ризикованою, але здійсненною. Причаївшись у холі за колоною, Максим довго чекав, коли охоронець звалить на перекур, а потім кинувся до стенду, після чого втік через прочинене для провітрювання вікно.

Макс притискав до грудей заповітний знімок і мчав кудись подалі від ненависного триповерхового будинку, який із задоволенням підірвав би разом з покидьками-учнями. Фото майже обпікало долоні, було забороненим плодом, який він зважився зірвати. Але він ні про що не шкодував. Йому потрібна ця фотка, щоб пам'ятати, щоб ніколи не забувати ту дрібну багатеньку і боязку погань, яка видерла його серце з корінням і залишила замість нього зяючу порожнечу.

Батько не обдурив... Затіявши ризиковану авантюру, щоб витягнути сім'ю з убогості, він зірвав непоганий куш і разом зі старим другом, склавши капітали, почав свою справу. Тому це літо стало для Макса знаменним... Для початку Державін-старший одягнув з ніг до голови всю родину, а вже в серпні придбав елітну квартиру в іншому районі, вбухавши туди більшу частину прибутку (але чого не зробиш заради підтримки нового іміджу), – і вони, нарешті, переїхали з тих жалюгідних нетрів, в яких тулилися останні роки, знехтувані усіма, в тому числі й сусідами.