Читати книгу - "Поцілунок одного разу, Ольга Манілова"

Остання фраза його залишається непочутою, тому що дівчина стрімголов залишає приміщення, навіть не закриваючи за собою двері.

Карелін повертається до первинного технічного приміщення не відразу. Притулившись до дверного отвору, спостерігає як Леонід обробляє її рану за поламаним верстатом, що виступає у ролі стільниці. Нічого серйозного, поріз неглибокий, а від знеболювального вона, певне, вже відмовилася.

Док зрідка поглядає у бік Бруса, але Кіра не здогадується, що той стоїть за спиною, і здригається, коли підіймається і розвертається.

— Відвези дівчину з братом додому, будь ласка, — наказує Леоніду мафіозі.

Все ще на порозі кімнати, все ще спираючись на одвірок.

Кіра уникає дивитися на Кареліна, але змушена відреагувати на протягнуту гігантською п'ятірнею візитку.

— Якщо будуть проблеми, — голосно вимовляє Роман.

— Дякую, не треба, — мотає головою дівчина, так і не підводячи очей з візитки на її власника.

— На брата, значить, уже начхати.

Вона не ведеться на такий дешевий прийом, але все ж таки голову підіймає і дарує Кареліну невиразний погляд. Напруга, що випромінюється чоловіком, посилюється, увага його обпалює Кіру, наче січневе багаття. Картку чи не видирає з мозолистих пальців.

Вони з братом йдуть за доком, а мафіозі залишається в кімнаті. Він дивиться їм услід — Кіра знає, вона відчуває, і якщо обернутися, якщо обернутися… страшно подумати, що станеться. Що Кірі накаже зробити її нетямуще пропаще серце.