Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книга Піску. Пам’ять Шекспіра 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Піску. Пам’ять Шекспіра"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга Піску. Пам’ять Шекспіра" автора Хорхе Луїс Борхес. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 33
Перейти на сторінку:
мій Буенос-Айрес. З полегкістю дізнався, що Егурен досі в Парижі; те, що я повернувся раніше за нього, якоюсь мірою вибачало мою тривалу відсутність.

Ірала був у розпачі. Фермін розтринькав у Європі шалені гроші й кілька разів знехтував наказ негайно повернутися. Це можна було передбачити. Однак мене більше непокоїли інші новини; Твел, попри заперечення Ірали та Круса, спираючись на думку Плінія Молодшого[58] про те, що не існує книги, хоч би якою поганою вона була, яка б не містила чогось доброго, запропонував придбати без обмежень випуски газети «Ла Пренса»[59], три тисячі чотириста примірників «Дон Кіхота» різного формату, листи Бальмеса[60], університетські дисертації, фінансові звіти, брошури й театральні програмки. «Все є свідоцтвом», — заявив Твел. Його підтримав Ніренштайн; після трьох «гучних» субот дон Алехандро схвалив проект. Нора Ерфйорд звільнилася з посади секретаря; її заступив такий собі Карлинський, новачок і людина Твела. Гори незареєстрованих пакетів громадилися тепер у задніх кімнатах і в підвалі будинку дона Алехандро. На початку липня Ірала провів тиждень у Каледонії; муляри припинили там роботу. Наглядач пояснив, що так розпорядився господар і що тепер він цілими днями вільний.

У Лондоні я підготував звіт, про який уже й згадувати не варто, і в п’ятницю подався до дона Алехандро — привітатися й віддати записи. Фернандес Ірала пішов зі мною. О цій надвечірній порі до будинку проникав вітер з пампи. Біля під'їзду з вулиці Альсіна стояв запряжений трьома кіньми віз.

Пригадую зігнутих людей, котрі скидали на останньому подвір’ї лантухи; набундючений Твел віддавав накази. Тут же, мовби щось передчуваючи, зібралися Нора Ерфйорд, Ніренштайн, Крус, Дональд Рен і ще один-два учасники Конгресу. Нора обійняла й поцілувала мене, і ці обійми та цілунок нагадали мені інші. Добродушний негр на радостях поцілував мені руку.

В одній з кімнат я завважив відкритий квадратний люк, що вів до підвалу; кілька кам’яних сходинок губилися в мороці.

Зненацька почулися кроки. Ще не побачивши його, я вже знав, що це дон Алехандро. Він ледь не вбіг до кімнати.

Голос його змінився; це вже був не неквапний голос сеньйора, котрий головував на наших суботніх зборах, і не голос поміщика, який забороняв двобій на ножах і доносив до своїх ґаучо слово Боже, хоча й більше скидався на цей останній.

Не глянувши ні на кого, він наказав:

— Винесіть усе з підвалу. І щоб жодної книжки не залишилося.

Робота тривала майже годину. На подвір’ї, просто на землі, ми склали височезну гору книжок. Всі сновигали туди-сюди, й лише дон Алехандро незрушно стояв на місці.

Потім пролунав новий наказ:

— А тепер підпаліть ці паки.

Твел пополотнів. Ніренштайн наважився промимрити:

— Світовий Конгрес не може обійтися без цих дорогоцінних посібників, які я відібрав з великою любов’ю.

— Світовий Конгрес? — дон Алехандро дошкульно зареготав, хоча я ніколи доти не чув, як він сміється.

В руйнації є якась загадкова втіха; полум’я сяйливо потріскувало, й ми дивилися на нього, скупчившись біля муру та в кімнатах. Потім запала ніч, і на подвір’ї не залишилося нічого, крім купки попелу й запаху згарища. Пам’ятаю, на землі біліли кілька вцілілих аркушів. Нора Ерфйорд, котра любила дона Алехандро тією любов’ю, яку зазвичай молоді жінки відчувають до старших чоловіків, розгублено мовила:

— Дон Алехандро знає, що робить.

— Через кожні кілька століть слід спалювати Александрійську бібліотеку, — як справжній літератор озвався Ірала.

І тоді ми почули зізнання:

— Мені знадобилося чотири роки, щоб збагнути те, що я скажу вам зараз. Справа, за яку ми взялися, така всеосяжна, що охоплює — тепер я це знаю — цілий світ. Ідеться не про кількох ошелешених шарлатанів, котрі зібралися під дашком якогось закинутого будинку. Світовий Конгрес розпочався в першу мить сотворіння світу й триватиме, коли ми обернемося на тлін. Немає такого місця, де він би не відбувався. Конгрес — це спалені нами книжки. Конгрес — це жителі Каледонії, що розгромили легіони Цезарів. Конгрес — це Йов у багниську й Ісус на хресті. Конгрес — це той нікчемний хлопець, котрий тринькає мої гроші на повій.

Я не стримався й урвав його:

— Доне Алехандро, я також завинив перед вами. Я підготував звіт, який оце приніс, але залишався в Англії й протрачував ваші гроші, бо покохав жінку.

Дон Алехандро вів далі:

— Я здогадувався про це, Феррі. Конгрес — це мої бики. Конгрес — це бики, яких я продав, і милі угідь, які вже мені не належать.

Почувся збентежений голос Твела:

— Невже ви хочете сказати, що продали Каледонію?

— Так, я її продав, — неквапно озвався дон Алехандро. — У мене не залишилося й п’яді землі, але я не журюся, що озлиднів, бо тепер я розумію. Можливо, ми ніколи більше не побачимося, бо вже не потребуємо Конгресу, але в цю останню ніч ми всі поїдемо дивитися на Конгрес.

Перемога п’янила його. Ми перейнялися його зважливістю та його вірою. Нікому й на мить не спало на думку, що він збожеволів. На площі ми найняли фаетон. Я вмостився на передку поруч із візником, і дон Алехандро наказав:

— Прокотімося містом, добродію. Везіть нас, куди заманеться.

Негр, стоячи на приступці, весь час усміхався. Я так і не знаю, чи розумів він, що відбувається.

Слова — це символи, що передбачають спільну пам’ять. А ці мої спогади належать тільки мені. Ті, хто розділяли мою пам’ять, померли. Містики воскрешають у пам’яті троянду, цілунок, птаха, що уособлює всіх птахів, сонце, яке є всіма зорями й сонцем, глечик з вином, сад чи статевий акт. Жодна з цих метафор не спроможна відтворити ту довгу радісну ніч, що залишила нас, стомлених і щасливих, на межі світанку. Ми майже не розмовляли, поки колеса й копита стукотіли по бруківці. Вдосвіта, неподалік від темних супокійних вод чи то Мальдонадо, чи то Ріачуело[61] Нора Ерфйорд затягнула високим голосом «Баладу про Патріка Спенса»[62], і дон Алехандро, жахливо фальшуючи, підхопив басом один чи два куплети. Англійські слова не оживили в моїй уяві образ Беатріс. Позаду мене Твел пробурмотів:

— Я хотів вчинити зло, а роблю добро.

Щось із того, що ми невиразно бачили, триває — червонуватий кам’яний мур Реколети[63], жовтий мур в’язниці, двоє чоловіків танцюють на розі, портик за ґратчастою загорожею, шлагбаум, мій дім, якась крамничка, непроглядна волога ніч — але жодна з цих швидкоплинних речей, які, можливо, тоді були іншими, не важить. Важить наше відчуття того, що наш план, з якого ми не

1 ... 7 8 9 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Піску. Пам’ять Шекспіра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Піску. Пам’ять Шекспіра"