Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

В ідеальному будинку все ідеально. Навколо все настільки чисто, що можна проводити хірургічні операції прямо на підлозі у вітальні. А сам дім як всередині, так і ззовні схожий на фортецю. По суті, він такий і є.

Цей особняк підходить своєму господареві: завжди зібраному і непохитному. У цьому весь Андрій — завжди має рацію і не єбе! Це його життєве кредо. І лише одиниці знають, що він ховає під своєю бронею. Сам він схожий на кам'яного монстра, і деякі серйозно вважають, що Доронін або прибулець, або якась міфічна істота, яку в жодному разі не можна злити. Якби я не був так близько знайомим з ним, напевно, теж вірив би в якусь подібну нісенітницю. Але я знаю, що там, під шаром каменю та металу, у його грудях б'ється і стікає кров'ю живе серце. Воно прагне кохати та бути коханим. Воно вміє пробачати та бути милосердним. Потрібно просто достукатися.

Іду м'яким килимовим покриттям, прямуючи до кабінету власника цього бетонного монстра. Вивіряю кожен крок, хоч і впевнений, що жодна сходинка не рипне. Я знаю всі ходи та виходи й пересуватися цими коридорами можу зі заплющеними очима.

Здаюся собі дурнем. Тому що всередині мене постійно точиться суперечка. Одна половина впевнена, що Доронін і знати мене не захоче. Що йому припала до смаку моя жінка і він готовий заплатити за неї нашою дружбою. На мить збиваюся з кроку. А хіба він уже не зробив це?

Інша ж моя половина наполегливо стверджує, що Андрій — найближча мені людина й довів це не раз. Він не вчинить так зі мною. Доронін наступив собі на горло тоді. І зробить так знову, я майже певен.

І ось це “майже” ніяк не дає мені скласти всі думки в одну велику картину. А я майже сатанію, коли не можу все прорахувати. Бо зараз на кону три життя. Тому що я дуже хочу, щоб у нас було майбутнє і щоб воно було спільним.                                                                                                                                 

Серце стукає у грудях. Не пам'ятаю, коли востаннє хвилювався настільки сильно. Навіть із Танею не відчував такого. Хіба що тоді, коли вперше наважувався торкнутися вустами тих губ, які мене нещадно манять.