Читати книгу - "Найкраще в мені"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І прокурор, і адвокат були впевнені, що назустріч Довсоновій вантажівці того вечора летіло інше авто, і йому довелося сіпнутися убік, аби уникнути аварії. Але оскільки тодішній місцевий суддя й шериф були друзями родини Боннерів, мало що можна було вдіяти. Розмірковуючи про місцеві уявлення про правосуддя, Теннер невдоволено насупився. Потім він ще поспілкувався з пристаркуватим уже наглядачем з Галіфаксу, який запевнив його, що Довсон був зразковим в’язнем. Він також зв’язувався з кількома колишніми роботодавцями Довсона в Луїзіані і впевнився, що той — мисляча й гідна довіри людина. І лише після цих усіх маніпуляцій він погодився допомогти Такові.
Тепер йому лишилося тільки завершити формальності стосовно Такової нерухомості й якось владнати ситуацію з понівеченим «Стінґреєм», й на цьому його участь в цій афері закінчиться. Зважаючи на все, що сталося, включно з арештом Теда й Ейбі Коулів, він радів, що його ім’я не прозвучало в жодній з розмов, які він встиг підслухати в Ірвіна останніми днями. Він був вправним юристом і розумів, що в такі речі ліпше не лізти добровільно.
Але все-таки уся ця історія зачепила його глибше, ніж йому хотілося б. І протягом останніх двох днів йому довелося зробити пару незвичних телефонних дзвінків, вийшовши таким чином з власної зони комфорту. І це його непокоїло.
Теннер відвернувся від машини, роздивився розкладені на верстаті речі в пошуках течки з замовленнями — сподівався знайти там номер телефону власника «Стінґрея». Він зрештою знайшов його на корковій дошці і, вивчивши нотатки з течки, зробив усі потрібні висновки. Кладучи течку назад на верстат, він помітив дещо знайоме.
Він взяв до рук конверт, уважно його роздивився з усіх боків. Тоді, зваживши усі можливі наслідки й ускладнення, витяг з кишені мобільного, знайшов потрібний номер й натис на виклик.
На тому кінці почулися довгі сигнали.
* * *
Більшу частину останніх двох діб Аманда провела в лікарні з Джаредом, тому думка про те, що сьогодні можна буде поспати у власному ліжку, насправді її тішила. По-перше, стілець коло Джаредового ліжка був нестерпно незручним. По-друге, Джаред попросив її піти.
— Мені треба побути на самоті, — пояснив він.
Вона спустилася до невеличкого лікарняного саду й присіла на лавці. З насолодою вдихаючи свіже, живе повітря, вона з полегшенням подумала про те, що приблизно зараз Джаред має вперше після операції зустрітися із психологом. Вона розуміла, що фізично він з одужанням упорається, а от емоційний бік питання непокоїв її доволі сильно. Їй хотілося вірити, що їхня розмова трохи прочинила перед ним двері до сприйняття нового для нього статусу, але Джаред все одно страждав від відчуття, що в нього незаслужено забрали шмат життя. Він хотів бути таким, як до аварії, — здоровим, сильним, мати певність у майбутньому. Тепер про це годі було й говорити. Його тримали на імунодепресантах, щоби тіло не відторгло імплантоване серце, і через це він був беззахисним перед інфекціями, через що, у свою чергу, його тримали на сильних антибіотиках, а також диуретиках, аби рідини не застоювалися в тілі. Так, його мали виписати наступного тижня, але все одно доведеться постійно ходити до амбулаторії, щоби за його прогресом уважно стежили, — і так принаймні рік. Він також має ходити до фізіотерапевта й дотримуватися жорсткої дієти. І щотижня зустрічатися із психологом, звісно.
На всю родину чекало далеко не безхмарне майбутнє, але тепер у тому місці, де раніше клубочився відчай, тепер поселилася надія. Джаред був сильнішим, ніж вважав. Йому знадобиться час, але зрештою він знайде спосіб пережити це. За минулі два дні вона неодноразово помічала в його поведінці прояви сили — хоча сам він про них і не здогадувався. І психолог обов’язково допоможе — це вона знала теж.
Френк і мати возили Анет до лікарні провідувати Джареда, а Лін приїздила самостійно. Аманда розуміла, що з доньками варто було би проводити більше часу, бо їм також було нелегко. Але хіба вона мала вибір?
Сьогодні увечері, вирішила вона, треба буде дорогою додому замовити піцу. А тоді вони разом подивляться якесь кіно. Не бозна-що, але зараз її на більше не вистачить. Коли Джареда випишуть, життя потроху повернеться до звичного ритму. Треба зателефонувати матері, попередити про все…
Покопирсавшись у сумці, вона витягла телефон й помітила пропущений виклик з незнайомого номера. У голосовій пошті також з’явилося нове повідомлення.
Зацікавлена, вона зайшла у голосову пошту й почула старечий голос Морґана Теннера, який у своїй незвичній розлогій манері дуже просив її передзвонити, коли буде на те її ласка.
Вона подзвонила. Теннер одразу ж узяв слухавку.
— Вельми дякую, що передзвонили, — заговорив він так само ґречно, як під час тої зустрічі з нею й Довсоном. — Перед тим, як перейти до справи, хотів би вибачитися, що телефоную вам у такий непростий для вас час.
Аманда кліпнула очима від несподіванки, не розуміючи, звідки він встиг про все дізнатися.
— Дякую… Але Джаредові вже значно ліпше. Нам усім сильно полегшало. Теннер замовк, наче потребував часу для інтерпретації щойно почутого.
— Що ж… Тоді… Я дзвоню вам, бо сьогодні ранком їздив до Такового гаража, і коли перевіряв авто, то…
— О, все правильно, — втрутилася Аманда, — я ж збиралася вас повідомити. Довсон довів його до ладу перед від’їздом. Воно має бути повністю готове.
Теннер знов помовчав кілька секунд, а тоді продовжив:
— Я хотів сказати, що на верстаті знайшов листа, якого Так писав Довсонові. Він, певно, лишив його там, і я хотів би уточнити, чи не варто його переслати вам.
Аманда переклала мобільного до іншого вуха. Вона не розуміла, про що мова і до чого тут вона.
— Це був Довсонів лист. Тож, певно, вам слід переслати його Довсонові, хіба ні?
Вона почула, як на тому кінці Теннер тяжко зітхнув.
— Здається, ви не знаєте, що сталося, — повільно промовив він. — Увечері в неділю. В «Тайдвотері».
— А що там сталося? — Аманда остаточно заплуталася.
— Мені дуже не хотілося б казати такі речі телефоном. Ви не матимете можливості приїхати до моєї контори сьогодні увечері? Чи завтра вранці?
— Ні, — відрізала вона. — Я вже у Даремі. Що відбувається? Що там таке сталося?
— Я справді маю повідомити вам це особисто.
— Це абсолютно неможливо, — нетерпляче заперечила вона. — Просто скажіть, що відбувається. Що трапилося
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкраще в мені», після закриття браузера.