Читати книгу - "Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда"

— Вірю, вірю... — заспокоїв розійшовся не на жарт козака байрачник. — Мене не можна обдурити. Ми завжди відчуваємо, коли людина щиру правду говорить. Так і бути — допоможу. Але, не за так. Чи згодні ви за порятунок службу мені послужити?

— Сподіваюся, не про душу розмова? — насторожився козак.

— То мені без потреби, самі за свої гріхи перед Господом одвіт тримайте… — відмахнувся байрачник. — Бачите, в іншому кінці яру камінь лежить? Зараз від нього наче жодної шкоди. А як навесні дощі хлинуть, та джерело оживе... Греблею потічок перегороджує, стекти не дає. В іншій рік — до липня вода під ногами хлюпає. Сирість така, що навіть змії втікають. Одні жаби квакають. І ломота в кістках потім всю зиму мучить... Ну так що? Домовимося?

Величезний валун, якому трохи не вистачило висоти, щоб називатися скелею, вражав. Не те що прибрати — зрушити з місця його змогли б тільки спільними зусиллями сотні невільників і стільки ж волових упряжок. Але часу на роздуми не залишалося. Крутячи головою на всі боки, в пошуках невидимого співрозмовника, я першим помітив собак. Вірніше, поки лише одного. Але мені і його вистачило. Особливо, якщо у зграї хоч половина таких... Нагорі, зморщивши морду і видаючи ледь чутне, на межі інфразвуку, гарчання, стояв величезний, брудно-білий вовкодав.