Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова 📚 - Українською

Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Житіє моє" автора Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 279
Перейти на сторінку:
але я була певна, що він впорався зі своїми емоціями. І раптом…. Головне — абсолютно не мотивовано ж! Проблема в тому, що містер Фокс є офіційним опікуном Петроса. Він має повне право просто забрати з хлопчика геть з інтернату. Мені потрібен час, щоб знайти місіс Кормаліс і врегулювати це питання, на жаль, вона зараз не в Михандрові.

— Несподівано поїхала, так? — у мене животі неприємно замліло.

— Якраз перед святами, — кивнула місіс Гемуль, — я думаю, вона от-от повернеться.

Може і повернеться. Я був впевнений, що увага Кларенса і активність комісії приборкали маніяка, а якщо — ні? З іншого боку, таких складних співпадінь просто не буває.

— Я радий, що ви не пускаєте справи на самоплив.

Вона трохи збентежилася:

— У зв’язку з цим у мене прохання до вас обох.

Я уже зрозумів, куди вона хилить.

— Містере Тангор, чи могла би я вас попросити на деякий час утриматися від відвідання школи?

— Ти як, братику?

На фізіономії Лючика можна було побачити важку боротьбу між кількома взаємовиключними бажаннями:

— Якщо так потрібно для Петрика… А надовго?

— Всього на пару днів, — заспокоїла його місіс Гемуль.

— Тільки врахуйте, я тут до кінця свят, не довше, — попередив є

— Не тривожтеся, ми розв’яжемо це непорозуміння максимально швидко.

— Добре. Тоді я завтра зателефоную.

Ми допили чай і розпрощалися з місіс Гемуль.

Лючик провів мене до брами, ми трохи посиділи в сквері. Я остаточно прийшов до висновку, що не залишу брата в Михандрові, наодинці з закляттям і психованими вчителями. Хай права опіки у мене немає, але це я плачу за навчання, і дідько його візьми, якщо Джо нічого не зробить так, як мені треба.

— Я тобі серйозно кажу, подумай над тим, щоби змінити школу. Редстон — велике місто, купа розваг, зоопарк є.

— А якщо так всюди? — печально спитав Лючик

— Ні, тут без сумніву якась патологія.

— І що ж, по-вашому, в нашій школі неправильно? — Фокс був тут як тут.

Виглядав завуч бадьоро, ніякі сумніви його не мучили. Він ніби поспішав виштовхати мене за ворота і нависав над Лючиком настільки хазяйновито, що я його чуть прокляттям не довбанув. Ну, ти в мене зараз потанцюєш.

— Наприклад — ви. Нормальний вчитель не стане брехати в очі учням.

Він аж розгубився:

— Я ніколи…

— Третього дня, Милошеві? Навіщо ви набрехали йому, що його кіт буде з ним завжди? Ніби ви не знаєте, скільки живуть кішки, а скільки — люди!

Він був вражений, не інакше, думав, що я тут ходжу і нічого навколо себе не бачу і не чую.

— Я повинен був сказати хлопчикові, що його пухнастий друг помре у нього на руках? — м’яко посміхнувся Фокс, впоравшись зі здивуванням.

— Ви повинні були сказати хлопчикові, що кошенятко придумане для того не для його розваг. Кошеня хоче гуляти дахами, любити кішок і сцяти під кріслом, очікувати від нього чогось, що не відповідає його природі — егоїзм, а вимагати безсмертя — некромантія чистої води. Ви пропонуєте виховувати з Милоша некроманта?

Фокс аж зблід:

— Зомбі — це вже скорше ваша парафія, — майже прошипів він.

— Так, я їх роблю, але я можу їх і знищувати, а у Милоша в кращому випадку вийде тільки перша частина. Щоб хлопець буде робити, коли зрозуміє, що труп, який раптом ожив, це вже не його улюбленець?

Я шкірою відчував як наростає увага, на мене дивилася з усіх боків, і мені хотілося звучати якмога патетичніше.

— Світ треба любити таким, яким він є, а не виколупувати з нього найсмачніше, як родзинки з булочки. Не все, що тобі подобається — добро, і не все що тебе ранить — зло. Серед ваших учнів є дівчатка, як ви їм будете пояснювати, що таке полóги?

Тут він навіть позеленів

— Ви не любите немовлят? — м’яко промурчав я, — чи не знаєте, звідки вони беруться?

Фокс розвернувся і втік. Вся біла дрібнота, що товпилися в сквері, з тихим шур-шур-шур розступилися, даючи дорогу. Знай наших! Я побив Фокса специфічною для білих зброєю — дав інше ПОЯСНЕННЯ — і тепер вони не заспокоються, поки не визначать, яке з пояснень правильне. Бідні вчителі! Мушу признаюся, фраза про булочку була домашньою заготовкою, я придумав її ще коли намагався позбавитися кошмарів, викликаних видінням Білого Халака.

Видіння у чорного! Комусь розповів — засміють!

— Якщо вирішиш залишатися тут, — сказав я Лючикові, ніколи не слухай, що каже цей чувак. У нього не всі дома!

— Мені теж так здавалося, — дуже серйозно кивнув малюк, — але я не знав, чому.

Хто би знав, як мені набридло це розмусолювання всього на світі!

— А тобі не плювати, чому? — гмикнув я. — Це робота вчителя — розуміти більше, ніж учні, а не лише говорити переконливо. Теоретик, блін.

Таким чином, я все-таки отримав свої вихідні, хай і проти власної волі. Тепер в мене було достатньо часу, щоби побродити Михандровом і відвідати всі його нечисленні пам’ятки старовини, хоча справа, власне, не в них. Місто було цікаве саме по собі. Буває така в деяких речей така властивість — древність без ветхості, її ніколи не побачиш в убогих мазанках, гронами наліплених одна на одну. Воно закладається разом з першим каменем у фундамент і потім росте століття за століттям. І начисто убивається, якщо розбавити справжню древність хоча би краплею сучасного дизайну. Так от, Михандрів просочився цим відчуттям настільки сильно, що визначити його вік стало майже неможливим. Я впевнений, саме таким місто було задовго до того, як з’явилося закляття, і таким самим воно залишиться через багато років після нас: білі стіни, черепиця дахів, низькі кам’яні огорожі — ніби ілюстрації у шкільній хрестоматії. Правда, виноградники в околицях Михандрова не росли (Альфред щось сказав з цього приводу, але в мене в мозку нічого не відклалося), зате на набережній жив мужик, який справно забезпечував ціле місто свіжим пивом. Дорогу до його закладу я знав уже на другий день — стильний підвальчик з величезними бочками, дерев’яними столами і неодмінними в’язанками часнику. Від кращих редстонських ресторанів цей заклад відрізнявся хіба відсутністю каміну (а навіщо він тут?) і дещо обмеженим меню (переважно — риба). Я серйозно задумався, чи не завести мені собі будиночок в Михандрові, хоча, якщо подумати, як воно тут в середині літа…

Знаю, це звучить егоїстично, але перерва у спілкуванні з білими була мені життєво необхідною. В кінці кінців, фізичний стан мага залежить від душевного, а я боявся навіть помислити, чим могло би закінчити для це для мене повне згортання мозку. До того ж, з дня на день у місто мали прибути емісари з Артрома, а різкий перехід від спілкування з білими до спілкування з бойовими магами шкідливий

1 ... 79 80 81 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"