Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

Машина правосуддя вже пливла коридором до лабораторії. Джо побачив її на моніторі. Її волосся розліталося змійками по повітрю. Äфродіта парила над поверхнею, не торкаючись підлоги. Рипнувши, опустилася дверна ручка. Максим витер краплю поту з чола. Машина правосуддя «переступила» через поріг.

Хто прагне зла, повинен готуватися терпіти добро.

Іоанн Дамаскин — богослов, філософ

Машина правосуддя впливла у простір лабораторії і зависла в центрі приміщення. Ніхто з присутніх не видав ні звуку. Люди застигли від страху. Мовчання перервав Вінсент.

— Äфродіто… — злегка всміхнувся Вінсент. — Як ти? — поставив банальне запитання.

— Я відчуваю страх, — вимовила Äфродіта спокійним, м’яким голосом. — Будь ласка, називай мене Міда, — вона знову подивилася на кожного, повільно обертаючись у повітрі навколо своєї осі. — Чому ви мене боїтеся і… зневажаєте? — машина правосуддя зупинила погляд на Джаззі.

— Тому що ти й твої… інші Äфродіти заодно зі стражами правопорядку, — з презирством відповіла співачка. — Бачиш? — Джаззі підняла покалічену руку. — Мені пощастило, я позбулася кінцівки. Більшість гинуть.

— Міда… — Вінсент намагався згладити напружену атмосферу, але машина правосуддя перервала його.

— Сестри, — вимовила вона одне слово.

— Що? — наважився вступити в розмову Максим.

— Äфродіти, вони — мої сестри, — пояснила Міда.

— Неймовірно, — прокинувся Джо, зробивши кілька боязких кроків до Міди.

— Всі до єдиної — клони. Батько і його вулик вирощують нас у стільниках. Впевнена, ви обізнані про цілі покоління Äфродіт. Я з передостаннього. Хоча нових ще не випустили.

— Батько? У стільниках? — Джо нервово зчепив долоні.

— Так. Батько Микола. Думаю, нове покоління Äфродіт дозріє через три-чотири місяці, — Міда повернулася на звук розчинених дверей.

На порозі стояла людина з коробкою. Через лічені секунди коробка з дзвоном розбитого скла впала на підлогу. Чоловік утік.

— Артуре, будь ласка, йди за ним, щоб не підняли тривогу. В евакуації немає потреби. Все під контролем, — Максим пройшовся повз Äфродіту, аби переконатися у відсутності загрози з боку машини правосуддя. Міда не зрушила з місця. Вінсент наблизився до Äфродіти і щось шепнув їй на вухо.

— Не думаю, що шепотітися в такій ситуації доречно, — підскочила до них Джаззі.

— Вибач, дорога! Я просто хотів допомогти Міді стати… людянішою, — виправдався Вінсент.

— Яким чином?

— Вінсент помітив, що я не кліпаю, — усміхнулася Міда, копіюючи міміку Джо, який не зводив очей з ідеального, на його думку, створіння. Повіки машини правосуддя плавно зімкнулися, потім так само плавно розімкнулися.

— Як мило. Але тобі доведеться ще попрацювати над собою, — фиркнула Джаззі і потягнула Вінсента геть з лабораторії.

«üНанобот — життя без турбот», — проголошувала реклама, що з’явилася на стіні сусіднього будинку. Слоган прикрашав зображення щасливих öсобин, що аж світилися від неприродно широких усмішок. «Вони ж давно розучилися усміхатися», — подумав Давид і зашторив вікно.

— Нам треба поговорити, — голос Дамблдора звучав стурбовано.

— Що трапилося цього разу? — закотивши очі, запитав Давид.

— Тебе підготувати морально чи відразу сказати?

— Не тягни, кажи, мене вже ніщо не шокує.

— Боюся, ти не зможеш піти з заводу.

— Це ще чому?

— Робота на заводі захищає тебе від негайної імплантації üНанобота. Залишилося не так багато місць, працівники яких поки не беруть участі в загальнонаціональній програмі з «досягнення абсолютної свободи». Вакансій немає. Мені шкода, — співчутливо повідомив Дамблдор. — Але будьмо оптимістами. Хто б міг подумати, що робота на заводі стане перевагою?

— Годі цієї псевдопозитивності, Дамбле, — схопив куртку Давид, збираючись вийти з квартири.

Замок клацнув, наглухо заблокувавши вихід.

— Давиде, вони підняли авіацію. Над населеними пунктами розпилюють üНаноботів. Приблизно за годину піде дощ. Відповідно до сьогоднішньої рекомендації, обов’язкової до виконання, «жителі західної частини Üмперії повинні добровільно вийти на вулицю під час дощу, не прикриваючи й не захищаючи голову від опадів».

Дамблдор активував ньÜзрум. На екранах по черзі блимали фрази: «Üмбування — ваша свобода», «Üмбування — ваш захист», «Üмбування — ваше світле майбутнє». Щасливий лик міністра охорони здоров’я Üмперії Майкла фон Фурашка повідомив:

— Über! Міністерство дарує популяції üНаноботів. З бюджету виділено кошти для повномасштабного забезпечення всіх і кожного революційною розробкою наших учених. Я вважаю, ми обігнали саме майбутнє. üПопуляція на порозі безмежної свободи та комфорту. З упевненістю можу сказати, що працівники міністерства та їхні сім’ї вже набагато щасливіші, здоровіші, активніші та життєрадісніші після імплантації üНаноботів. Уряд розробив прискорену програму. По всій території Üмперії випадуть опади. Країна поділена на чотири сектори — північ, південь, захід і схід, відповідно. Деякі регіони з особливостями клімату будуть оброблені альтернативними способами, які теж уже розробили та застосовують. Вітаю üПопуляцію з черговим успіхом і неймовірним досягненням! Хай живе Üмперія! Хай живе Великий Вождь! Über!

На Екрані знову замиготіли заклики: «Üмбування — ваша свобода», «Üмбування — ваш захист», «Üмбування — ваше світле майбутнє». За ними пішла докладна інструкція участі в загальнонаціональній програмі «Досягнення абсолютної свободи».

— Спасибі, що попередив, — Давид попросив Дамблдора розблокувати двері.

На вулиці öсобини звично прогулювалися, сиділи за столиками на утеплених терасах, заходили й виходили з громадського транспорту… Попереду біля торговельного центру зібрався натовп, мабуть, тих, хто вже став носієм üНаноботів. Вони смиренно поглинали чергову порцію новинного продукту.

Небо над містом потемніло. Запахло дощем. Давид поспішив знайти затишне кафе зі столиками біля скляної вітрини. Зручно вмостившись у кріслі, він замовив велику чашку капучино з кокосовим молоком і веганським вівсяним печивом. У кафе по üСкріні на повторі передавали інформацію про майбутнє загальнонаціональне üмбування. О 13:30 увімкнувся зворотний відлік. Небо затягли низькі важкі хмари, погрожуючи ось-ось рясно розлитися.

Незабаром üСкрін наказав: «Всім вийти на вулицю». Працівники та відвідувачі кафе покірно