Читати книгу - "Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг"

- Антоне! Ну це топ! 

Тато поспішає потиснути руку цьому мерзотнику, коли ми нарешті виходимо у вітальню після банних процедур, а я ще сильніше злюся на цього козляру. Батько світиться від щастя, можна спокійно зарядити мобільний від рідного, наскільки його переповнює позитивна енергія, і бісить те, що це справа рук Антона. Що він посприяв такому піднесеному настрою сьогоднішнього іменника.

- Я знав, що ви по достоїнству оціните цей презент, Миколо Сергійовичу, - і ніби між іншим ковзає поглядом по мені, типу демонструючи, як він зміг добитися гарного розташування мого батька, навіть особливо не стараючись.

- Авжеж! Як таке не оцінити? Це ж топ! - І це "топ" теж стосується нашого "званого" гостя, оскільки тато не любитель новомодних словечок, говорить, що вони виникають не через розвиток людства, а навпаки через деградацію, тож деколи може навіть зробити зауваження, якщо я виражаюся сленгами. А тут сам вже двічі повторює не притаманне йому словечко. - Доню, ти бачила, що мені подарував Антон?

- Спальник? - Максимально байдужим тоном цікавлюся, бо попри бажання не зіпсувати батькові настрій у його особливий день, бажання зачепити нахабу в рази сильніше. Ось така я невдячна скотина виявляється. Та не дарма кажуть - з ким поведешся, тим і обростешся, так і в цьому випадку.

- Не просто спальник, а надувний спальник, котрий за необхідності можна здути й покласти будь-куди, бо він буде займатися мінімум місця, - тато ніби влаштовується працювати продавцем-консультантом і його задача розписати мені стільки плюсів, щоб я не відмовилася від придбання цього "такого важливого" аксесуару й таким чином ця посада дісталася саме йому. - А ще надувні подушки та надувний матрац з надзвичайно сучасним насосом.

- Теж надувним?

- Що надувним? - Хмуриться рідний, не зовсім розуміючи, про що я запитую, в той час, як гість все зловив, і нищить мене поглядом, який не реально ігнорувати.

- Насос теж надувний? - Та я все ж стараюся довести його скоріше, ніж він мене спалить своїми очиськами.

- Та ні, але за допомогою нього можна максимально швидко влаштувати собі місце для ночівлі. Всього пару хвилин і готове ложе для сну.

Сьогоднішній батьків настрій це як бронепоїзд - мчить на величезній швидкості, особливо не звертаючи уваги на перешкоди.

- Антон таке любить.

Навіть мама, яка доставляла на стіл гаряче, навіть вона перемикнулася з господарювання на нашу розмову, і тепер вже три пари очей застигли на мені, очікуючи пояснення цієї дивної фрази.

- Я маю на увазі, що Антон ще той любитель сучасних технологій, - наприклад, гумова жінка. Ще той винахід людства. Це теж по профілю цього козла. 

"Стосовно пари хвилин ми ж не будемо іронізувати?"

Бреши-бреши та не забріхуйся - поточна моя тактика, тому всьому є межа, і ми не будемо жартувати про швидкострільність мужичка.

- О, так ви давно вже один одного знаєте? - Як же невчасно в мами закінчилися страви на кухні, що вона присідає за стіл, разом з усіма, і розпочинає з гарячого. Тепер вже не з гарячої картоплі, і навіть не з курки. - Беріть їжте, поки тепле. Антоне, не соромся, почувайся як вдома.

- Щиро дякую, Марино Едуардівно, ви накрили шикарний стіл! Очі розбігаються, все хочеться спробувати. Жаль тільки, що часу маю замало.

- А тобі кудись ще потрібно? - Випереджаю батьків, в кожного з яких на вустах було схоже запитання, але саме я вражаю ним гостя. План якого полягав в іншому. Хто-хто, а я мала тільки йому підігрувати та вчасно підтакувати. 

- Робота, Ніко, сама розумієш, - вдає надзвичайно засмученого, насправді ж готовий зовсім інше промовити. Щось на кшталт "ти що твориш?", тільки доповнене купою лайки.

- Я думаю, що сьогодні можна зробити виняток і відпочити, не кожного дня в мого батька ювілей.

Ти - сильний, я - хитра. Ти нахабний, - я розумна. Кожен користується своїми перевагами, і настав час мені скористатися своїми скілами.

- Доню, май шану до людини, - робить зауваження тато, стаючи на сторону поціновувача всього надувного, - робота це важливо, і я тобі дякую, Антоне, що зміг викроїти й для мене трішки часу. Це дуже і дуже приємно.

- Мені за честь прийти в гості до такої прекрасної родини.

А ще за честь облапати доньку цієї родини, затиснувши у вбиральні. Чому про це ти мовчиш, придурок? Соромно? Хоча де там. Знаючи цього нахабу, то про сором він знав із книжок, які безсоромно обміняв на пачку презервативів.  

- Так, а як ви так з Нікусею познайомилися?

Батьки сьогодні обидва в ударі! Тато по лівій щоці, мама по правій.

- Та оце ж в експедиції й познайомилися. 

- Насправді ж ми давненько вже знайомі. Перетиналися на деяких днях народженнях, бо мали спільних друзів, а ось в поїздці вже тісніше змогли поспілкуватися.

Червонію. І не від відвертої брехні, а від тієї ночі, коли ми "тісніше спілкувалися" і де язик нашої "комунікації" дійшов до заборонених тем, про які батькам краще не знати, бо тоді б вони не пропонували цьому козлу почуватися як вдома.

- Ну, так, можна і так сказати.

Цікаво, покришені зуби в мамин салат - додадуть вишуканості цій страві? Бо Антон рясно використовує свою емаль, міцно стискаючи щелепи.

- І ти, як справжній джентльмен, вирішив підійти до нещасної, але красивої дівчини й допомогти з тією палаткою? Я вгадав?

- Тату, якби я не знала, що ти був на роботі в той день, то подумала б, що ти знаходився поряд з нами в таборі, за всім цим збоку підлягаючи, - у тебе сила, у мене - кмітливість, запам'ятав, ідіоте? От і тисни свою силу в кулачку, поки розумна людина говорить. - Все саме так і було, як ти оце тільки но описав. Я вже ледве не до відчаю була доведена, і так ту палатку намагалася поставити, і так, і все не виходило. І якби не Антон, то навіть не знаю, щоб я робила. Довелося б спати посеред відкритого неба, слухаючи спів кажанів і непокоячись, що мене може з'їсти якийсь дикий кабан.