Читати книгу - "Велике плавання"

Розмови про золото, яке привіз лицар, уже точилися серед населення, але всі ойкнули, коли побачили самородок на аналої.

Я, як і всі, підвівся з місця, і, коли хотів знову сісти, виявилось, що лавку зайняли сусіди. Влаштувавшись біля стіни якнайзручніше, я приготувався слухати продовження розповіді лицаря, але здивувався, побачивши, як він, надівши капелюха і вкладаючи шпагу в піхви, спускається з амвона.

Можливо, дехто, так само як і я, і чекав від Алонсо Охеди грунтовної розповіді про його пригоди, але більшість солдатів, матросів і ремісників з захопленням обговорювали його повідомлення.

— Цьому зовсім не потрібно витрачати багато красномовства, — сказав, прицмокуючи язиком, мій сусіда. — Ще три дні тому всі обурювались, що заради нього у нас забирають робочі руки, а ось він виклав кілька десятків унцій золота, і всі проковтнули язики.

Зайняті розмовами, очікуючи, поки синьйори вийдуть з церкви, ми не звернули уваги на тісняву і замішання біля входу, вважаючи, що це звична річ при такому великому скупченні народу.

Несподівано нашу увагу привернули гучні голоси, і, повернувшись, ми побачили, як дон Охеда, який тільки-но вийшов з церкви, верхи на коні, з піднятим мечем в'їхав мало не в самий притвір храму.

— Іменем адмірала, — вигукнув він, — до мене, мої солдати!

Не минуло й кількох хвилин, а навколо лицаря вже шикувались на конях його вояки, наїжджаючи на натовп і вимахуючи мечами.

— Зрада! Адмірал у небезпеці! — кричав дон Охеда. — До мене, мої солдати!

Ніхто не знав, що сталося, всі посунули до виходу. І через хвилину весь майданчик перед церквою був заповнений народом. Окликаючи один одного, ми розпитували сусідів про те, що сталося, але ніхто нічого не міг сказати. У натовпі поширилися чутки, що висаджено в повітря набережну і затоплено водою склади з продуктами.

— До мене, мої сміливці! — гукав Охеда.

І всі горнулися ближче до нього. Звідкілясь привезли зброю, і лицар роздавав її усім, хто підходив до нього. Я був у перших рядах, і вперше в житті у мене в руках опинився великий важкий меч.

Лицар впізнав мене у натовпі і кивнув мені головою.

— Солдати, за мною! — сказав він своїм воякам. — Ми заарештуємо зрадників. А ти, — звернувея він до мене, — йди з загоном охороняти будинок адмірала.

Нічого не розуміючи, вагаючись, ми рушили до будинку адмірала, а Алонсо Охеда верхи на своєму скаженому коні помчав униз по вулиці.

Я ще стояв на варті біля адміралового будинку, коли через годину повз нас риссю проїхали два солдати, женучи списами перед собою двох зв'язаних закривавлених людей.

— Це Берналь де Піса, контадор[112], — сказав, приглядаючись до них, солдат, що стояв поруч зі мною, — а он той, маленький, зі шрамом, королівський пробірник[113] Фермін Кадо.

І тільки пізно вночі Алонсо де Охеда, об'їжджаючи Ізабеллу, знімав розставлену ним варту. Уранці через глашатая населення було сповіщене, що два злочинці — Берналь де Піса і Фермін Кадо — вчинили замах на життя його ясновельможності адмірала, маючи намір підірвати добробут колонії, позбавити житла бідних переселенців і зморити голодом благородних синьйорів. Негідники розраховували виправдатися перед їх королівськими величностями, висунувши проти адмірала цілу низку обвинувачень, серед них — недостатній начебто видобуток золота на Еспаньйолі. У товстій палиці у Берналя де Піси знайшли листа, у якому він сповіщав монархів, що адмірал, відібравши у дикунів золото, накопичене протягом десятиліть, подав його як одноденний видобуток і що, таким чином, надалі прибутки держави не збільшуватимуться, а зменшуватимуться.

Мабуть, не один лише Берналь де Піса міркував таким чином, проте невелика експедиція Алонсо де Охеди так разюче заперечила ці обвинувачення, що про них навіть не варто говорити.

Зрадники і бунтівники обвинувачували адмірала, що він надсилає в Європу неточні звістки. Глашатай твердив, що це одверта брехня і вигадка бунтівників, які намагались захопити владу до своїх рук.

Я пригадав маленьку кімнатку в лазареті й адмірала, який між приступами лихоманки диктує листа про «благодатний» клімат Еснаньйоли. На щастя, я ні з ким не насмілився поділитися своїми думками.

Обох бунтівників було заарештовано і відпроваджено в Іспанію для суду над ними. Нагода для цього трапилась сприятлива, бо пан вирішив послати в Іспанію на чолі з Алонсо де Торресом чотири судна по припаси і медикаменти, яких уже відчувалась нестача у колонії.

Тим часом адмірал діяльно готувався до експедиції по золото углиб острова.

На початку березня він зібрав чотириста добре озброєних і навчених солдатів, з них сто п'ятдесят кавалеристів. Крім того, з нами повинні були вирушити робітники, рудокопи і ремісники, а також носильники, навантажені різноманітною поклажею, бо коней у нас було обмаль і ними користувалися лише для військових потреб.

Наш загін, таким чином, становив понад тисячу чоловік. Усю необхідну підготовку було нарешті завершено, і на світанку 12 березня ми, розгорнувши прапори, під звуки барабанів і сурм вирушили з форту.

Це було величне видовище. Пан звелів, щоб я чекав, поки усі, аж до останнього робітника, спустяться в долину, а потім повідомив про це його — він перебував на чолі війська.

Попереду загону йшли музиканти. Гупали барабани і литаври,