Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Кріотський замок

Книг, які привіз Грег, було лише сім.

— Це все?! — здивовано вигукнула я, коли Грег дістав останню.

— Хазяїн дозволив взяти лише ці.

— Грегу, — я відчула себе обдуреною, — хіба я тебе до герцога посилала?

— Яна, — Грег розвів руками, — ти ж знаєш, що я тепер маю звітувати буквально за кожен твій крок. Думаєш, мені самому подобається щовечора надсилати звіти? Я себе паперовим щуром почуваю, скоро меч у руках розучуся тримати. Не знаю, що ти зробила з хазяїном, але він як із ланцюга зірвався.

— Можна подумати, він був до мене іншим, — буркнула я образившись.

— Не ображайся, — Грег притягнув мене до себе і по-батьківському обійняв за плечі, — але він справді був іншим.

— Угу, — хмикнула я, — старіше.

— Ось правильно Бас каже: дурепа ти, хоч і розумна.

— І ти туди ж, — зітхнула я, повернувшись до Баса з Іхтаном, що догравали в карти.

Я вже п'ять ходів як вибула з гри, тож все, що могла тепер, — тільки зітхати. Все-таки, не махлюючи, грала я набагато гірше за Баса.

— Я ще дещо привіз, — згадав Грег, залазячи у внутрішню кишеню куртки. — Тримай.

Я взяла простягнутий мені конверт із щільного червоного паперу, запечатаного сургучним печаткою з короною.

Дивно.

Відкривши конверт, остовпіла: це було іменне запрошення на королівський бал на честь відкриття водоспаду Кай-Рій.

— Твою матір… — тільки й змогла видати я. — Грегу, будеш надсилати звіт — напиши, що я рознесла замок на цеглини, тож нам тепер ніде жити.

Грег забрав запрошення у мене з рук і здивовано свиснув.

— А я думав, чому герцог сказав, що завтра три модистки приїдуть, а не одна, як завжди. Але чому ти так кажеш? Хіба бал не мрія кожної дівчини?

— Грегу, ти навіть не уявляєш, який це жах, — і, подумавши, я додала: — Напиши, що я відмовляюся.

— Господар наказав передати, що якщо ти так скажеш, то він радий, що ти відмовляєшся, але відмовитись не можна.

Я ще раз подивилася на Грега.

Той уявлення не мав, що мене так засмутило, а от я чудово зрозуміла — король затіяв якусь свою гру. Ну не міг він так просто кидатися побажаннями дізнатися мене ближче.

І якщо Альберт, зважаючи на все, нічого вдіяти не може, то я можу, навіть дуже можу. Головне, щоб потім знову втікати не довелося.

Фиркнувши для порядку, я зібрала книги й потягла їх на диван.

До балу ще тиждень, подумати та щось придумати час в мене був, а зараз я хотіла зайнятися більш важливими проблемами.

Відправляючи Грега до столиці, я просила його привезти книги, в яких я могла б знайти інформацію по всій місцевій нечисті та святості. Загалом мене цікавили дві конкретні особи — відьма Веста та Кай-Рій.

Остання своєю витівкою мало не допікла мене. Умова використання її благословення, про яку я розповіла Альберту, була лише верхівкою айсберга. Ця «свята особа» зажадала від мене відкрити своє серце та пустити в нього любов.

Начебто мені більше нічого робити й ніби від мене це залежить.

Нема чого мені відкривати. Все, що відкривалося, давно зламано та здано в брухт.

Можна було б наплювати на дурні вимоги водоспаду, якби не слова Вести. Адже вона попереджала мене про те, щоб я таки не надумала закохуватися.

Тому я й хотіла дізнатися про цих двох осіб більш детально. Чому їх обох так цікавлять мої почуття та яку користь вони з того можуть отримати?

Легенди про створення світу не принесли нічого цікавого. Бог-деміург створив світ і пішов творити далі, залишивши своє дітище під опікою своїх дітей. Ті багато сварилися, мирилися, одружувалися, народжували, вбивали. Загалом від людей ні в чому не відставали. Вся місцева погань і святість якраз і були їхніми дітьми, відправлені в цей світ подалі від батьківських очей. Харчувалися переважно ці дітки силою магії, яку, мабуть, жерли з такою старанністю, що вона почала закінчуватися.

Дуже пізнавальне, але до моєї проблеми стосунку не має.

Друга книга була аналогом земного «Молота відьом». Підозрюю, що її писав якийсь незадоволений садист, який, крім палити, нічого не вмів. Ну хіба що ще підглядати за звірствами та хтивими пригодами самих відьом. Гидота.

Третя розповідала про святість усіх святих, яких виявилося безліч. Крім водоспадів були, виявляється, святі кози, що дають молоко молодості, гори, що дарують непереможність у боях з нечистістю, рослини, що притягують багатства та багато чого ще. В реальність цього повірити мені, земній жінці, було дуже складно.

Було ще сказано, що існують джерела, що наділяють людей магічною силою, але, як тільки я розкотила губу, оповідання закінчилося й більше нічого про джерела не було сказано.

Четверта книга була збіркою лікарських рослин. Погортала її лише з однією метою: приготувати герцогу відвар проносного, бажано такий, щоб був найсильнішим, щоб він з одного дуже відвідуваного місця дня три вилізти не міг і не заважав мені своїм тотальним контролем.