Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

П'ята вихваляла якогось лицаря-мисливця на відьом. Цей, на відміну від попереднього садиста, відьом жалів, бо вбивав швидко, щоб не мучилися. На честь цього добряк без кінця співав собі хвалебні оди. Щоправда, відьми такого подарунка долі не цінували, а тому звели бідолаху, обернувшись прекрасними дівами, та зацілували до смерті. Якщо я правильно зрозуміла, то в цьому процесі якраз все коло відьом і брало участь.

Потрібно буде розпитати Весту про подробиці.

Шоста розповідала про служителів давніх храмів, де зберігалися джерела сили.

Як я пальцем у небо зі своїм храмом потрапила.

Щоправда, більше корисної інформації отримати не вдалося, оскільки книга в основному розповідала про ієрархію жерців та їхні обов'язки. Було цікаво дізнатися, що мене, виявляється, не можна виносити на сонячне світло та можна омивати лише водою, зібраною на світанку з трьох джерел.

Сьому книгу я просто відкинула, розуміючи, що сил моїх читати це марення більше немає.

Альберт явно намагався не допустити мене до інформації.

Це злило й злило сильно, а від злості у мене народжуються підступні плани, які буквально один за одним почали заповзати в мою голову. При цьому завадити їм не було кому.

Вранці приїхали модистки.

Почувши, яку саме бальну сукню я хочу, вони схопилися за голови та вирікали, що я божевільна. Адже ніхто не приходить на бал у чорній сукні, та ще й такого фасону. Вони навіть уявити не могли, як таке можна пошити. Зате я знала, бо такою була одна з моїх суконь для офіційних виходів із законним. Точніше, майже знала, бо голку в руках я в житті не тримала, але де та якими мають бути виточки, пам'ятала.

— Та ви ж танцювати у ньому не зможете! — у розпачі скрикнула одна з модисток, а я шалено завмерла.

Танцювати?

Як я могла забути?

Бал — це не тільки поїсти та налагодити ділові відносини, як найчастіше було на прийомах із законним. Тут справжній бал, тож танці будуть обов'язково. А судячи з того, що музичні інструменти тут далекі від сучасних земних, тутешні танці теж суттєво відрізнятимуться.

— Грег! — закричала я, бігом пустившись на пошуки свого друга. — Грег!

Друг як раз був у дворі, та розмовляв з конюхом.

На мій істеричний крик він одразу кинувся до мене.

— Щось трапилося?

— Так, треба терміново надіслати листа герцогу. Як ти надсилаєш свої звіти?

— Поштовим голубом.

— Давай сюди цю курку, а я напишу записку.

Грег слухняно побіг у свою кімнату, яка була в господарському першому поверсі, а я повернулася до своєї, писати листа Альберту. Довго не роздумувала, просто написала:

Я не танцюватиму ваші танці!

P.S. Довбане середньовіччя.

Потім трохи подумала й закреслила слово довбане. Зрештою, земне середньовіччя було страшніше за місцеве. У цьому світі немає фанатичної віри, всесильних церковників та всюдисущої антисанітарії.

Надвечір голуб повернувся, закликаючи нас терміново повернутися до столиці.

— Я не поїду. Мені й тут непогано, — спрожогу заявила Грегу.

— Яна, це наказ, — спробував напоумити мене Грег. Наївний.

— Тим більше не поїду.

— Та що ж ти така вперта? Ти ж зараз не над ним, ти наді мною знущаєшся, — Грег склав долоні в молитовному жесті та прохаючи заговорив: — Яночко, мила моя дівчинко, ну поїхали, — я проігнорувала, склавши руки на грудях. — Знову втечеш?

— Ні, збігати не буду, але і їхати за наказом не збираюся.

— Я чув, у герцога шикарна бібліотека, — виклав свій останній козир Грег.

Зараза. Адже знав, чим купити.

Заради справи можна й на бал погодитись, головне, щоб Альберт не сховав літературу, яка так мене цікавила. Втім, маю сумнів, що йому зараз не до цього справа, а я постараюся все провернути так, що він і не помітив.

— Тільки спробуй герцогу про це ляпнути, — погрозила я про всяк випадок кулаком Грегу й рушила збиратися.

Особняк герцога Сандра

Ранком ми прибули до будинку герцога.

Альберт, зовсім не звертаючи уваги на слуг, зустрів мене гарячим поцілунком і, шепнувши, щоб я не сумувала та що він скоро повернеться, кудись помчав. А я залишилася самотньо стояти посеред холу.

Зла як чорт.

— Грег, — поманила я до себе пальцем Грега й, нахилившись до його вуха, прошепотіла: — Я так розумію, приїхала я сюди не як джерело.

— А ти чекала від господаря іншого? — також пошепки відповів Грег.

Слуги, бачачи, що я шушукаюсь з повіреним герцога, поки не підходили до нас.

— Грегу, будь лапочкою й скажи, що я тут не як його коханка.

— Думаю, герцог віддав би перевагу іншому слову, але ж ти не любиш формальностей.