Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— І що мені тепер робити?

— Поводься як леді й, будь ласка, не кидайся чоботями. Принаймні одразу.

— Жартівник, — пирхнула я, випрямляючись. Адже саме він мене на чоботи тоді спровокував.

Як тільки Грег відійшов, до мене попрямувала жінка в суворій сірій сукні з не менш суворим обличчям і зачіскою.

Раніше я її не бачила.

Присівши у реверансі, вона сказала:

— Ласкаво просимо до особняка герцога Сандра, баронеса Яленська. Ваші речі вже доставили до ваших покоїв, і ваш кіт, — дама злегка запнулась, але миттю взяла себе в руки, — оглядає будинок. Дозвольте вас провести. Господар розпорядився дати вам півгодини на те, щоб ви могли привести себе в порядок, потім вам доведеться зустрітися з Ейслер Віровською, потім наказано подати обід, після якого на вас чекатимуть модистки.

— Насичений розклад, — підняла я вгору брову.

— Так розпорядився господар, міледі, — жінка слухняно, але гідно схилила голову.

Економка ця, напевно, як вовчиця, бо на сіру мишку зовсім не тягне.

Вона розвернулась і жестом запросила мене слідувати за нею.

Мої нові покої, як і очікувалося, були розташовані поряд із господарськими.

Розкіш так і панувала довкола.

Ось тільки мені не сподобалося.

Аж надто солодкою була обстановка. Для якоїсь молоденької захопленої дурнюні, може, саме те, але я далеко не така.

Зітхнувши, вирушила оглядати кімнати.

До речі, їх було три: одна щось на кшталт вітальні, друга — кабінету, і третя — спальня з виходом у вбиральню та ванну. У вбиральні були розвішані як вже знайомі мені сукні із замку, так і нові. Мабуть, модистка, мотаючись усі ці дні між Кріотським замком і столицею, працювала тільки на мене рідну.

Ванна кімната ж манила мінібасейном і безліччю баночок-скляночок. Її запрошенням я й вирішила скористатися в першу чергу. Заодно обміркую, як мені бути далі.

На зустріч із невідомою Ейслер Віровською, згідно з розкладом, я була відведена до великої зали.

Ця особа виявилася місцевим різновидом Фрекен Бок. Така собі гора в корсеті з перекошеним обличчям.

Зневажливо оглянувши мене з ніг до голови, вона видала:

— Баронесо, це жах! — домомучителька скривилася ще більше. — Але за цей кошмар мені добре платять, тож я за тиждень зроблю з вас справжню принцесу. Попереджаю відразу: сльози, крики, благання та стогін мене не чіпають.

— Літаючі чоботи, стільці, кулаки, добірна лайка? — поцікавилася я. — Я віддаю перевагу таким методам.

— Можете спробувати, — домомучителька криво усміхнулася, — але теж не допоможе. Герцог сказав, що ви дуже фізично витривала. Дуже на це сподіваюся, оскільки займатись ми з вами будемо по шість годин на день із двома перервами.

— І чим же ми займатимемося?

— Танцями, люба, тими, яким нормальних леді починають навчати з трьох років.

Я здивовано подивилася на танцюристку.

Альберт сьогодні прямо криниця несподіванок. Навколо цього балу точно розвивається якась інтрига.

Танці, яким я мала навчитися, виявилися досить складними. Самі рухи не були важко здійсненними, але необхідність у жорсткій послідовності доводила мене до живих печінок.

Ейслер із наполегливістю заїждженої платівки повторювала:

— Крок, крок, довгий крок, присідання, крес, поворот, чапля, нахил.

Танцемучительці розлючено вторили два хлопці — один з дудкою, другий з дивним гібридом половини бочки з арфою. Звуки, які вони видавали, були мелодійними, але мені катастрофічно не вистачало ритмічності. До того ж постійно збивали звірині назви фігур танцю: ласка, горностай, козуля та кізочка. Наприклад, остання позначала легкий поворот голови до партнера з елементами земної стрілянини очима.

Через годину мук мене відпустили на обід, після якого мене відразу взяли в обіг вчорашні модистки.

Бідолахи сподівалися, що герцог стримає мій запал. Як би не так!

Звичайно, від ідеї клешу від коліна довелося відмовитися, піднявши його до середини стегна, інакше я дійсно не змогла б танцювати, але в іншому я була непохитною.

І модистки, взявши з мене обіцянку не розповідати, хто шив мою бальну сукню, взялися до роботи.

Альберт повернувся лише на вечерю.

— Як твої танці? — запитав він, відсилаючи слуг зі їдальні.

— Зараз задушу тебе як удав і забодаю як коза. Який ідіот вигадав такі назви танцювальним фігурам? З Ейслер я почуваюся як у зоопарку, — Альберт розсміявся, а я продовжила: — Невже цей бал такий важливий? Чому не можна було просто відмовитись?

— Одуел був непохитний. Маю підозру чому, але озвучувати ще зарано.

— Простіше було розповісти йому, звідки я.

— Не простіше, — Альберт серйозно глянув на мене. — Ти розумна дівчинка, танці не будуть для тебе складністю.