Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

        І ті вже надіслали розгінний коридор, який починався за мільйон від планети, і дали дозвіл на швидкість до тисячі на секунду до моменту виходу в розгінний коридор. 

        І лише після цього я почав розганятися.  Завдяки дозволу від губернатора я мав право на близькі розгони від планети, зазвичай кораблям ближче за півтора мільярда від планети не дозволяють відкривати гіперокна.

         Я ж уже в мільйоні почав розгін до ста сімдесяти тисяч кілометрів на секунду, мінімальної швидкості для відкриття геопросторового вікна. Через пів години розгону я нарешті досягнув необхідної швидкості і, активувавши поле Рігеля, розірвав попереду за курсом простір.

          За мить я відчув псіонікою енергії гіпера, що оточували мене.  До Петрокара відстань була невеликою. Усього двадцять один світловий рік і подолати я можу їх за трохи більше, ніж половина доби.

          Залишивши управління на Штуіна корабля, я попрямував до медитаційної каюти, в якій знаходилося близько п'яти тисяч кульок різної маси.  Тут я під час медитації займався підвищенням контролю над своєю псі-енергією.

           До рівня Декса мені було далеко, але, порівняно з минулим життям, контроль у мене був чудовий. Я міг уже керувати без особливого напруження півтора тисячами кульок, що рухаються за власною траєкторією, і при цьому вони були різної маси. 

         Через дванадцять годин зі мною зв'язався Штуін, повідомивши про те, що за три години ми покинемо гіперпростір. Крім цього, він звернув увагу на підвищене нагрівання дефлекторів поля Рігеля в носовій півсфері.

          Вони замість розрахункових семисот градусів були нагріті до трьох тисяч ста. Усе ще в межах норми, але все ж таки треба буде перевірити їх перед наступним гіперстрибком, позбутися єдиного захисту від енергії гіпера я не хотів. 

            Девос, юрист, наданий "Томаш і Бранч", за весь час так і не покидав каюти, лише двічі замовляв поїсти і попити в Штуіна.  Перевіривши записи камер з каюти, я побачив лише чоловіка, що лежить у спальній капсулі. 

           Здавалося б, він спить, але ні, сенсори вищої нервової діяльності, вбудовані в спальну капсулу, фіксували досить сильну мозкову активність. Мабуть, він весь цей час працював за допомогою нейромережі над моєю справою.

           За кілька хвилин до виходу з гіперпростору містер Девос піднявся на місток, щоб розв'язувати можливі проблеми після мого виходу з гіпера. Як виявилося, ця передбачливість була не зайвою.

           Варто було нам опинитися в реальному просторі й дочекатися  встановлення з'єднання з диспетчерською, як нам прийшло повідомлення про арешт цього разу вже мого корвета, причому у формулюванні звучало про можливу причетність до піратської діяльності.

           Ось тільки недарма я найняв юриста, той усього лише за п'ять хвилин повністю обґрунтував незаконність їхніх дій і подав позов про протиправні дії. Потім при відвідуванні планети мені тільки й необхідно буде підписати особисто заяву.

           Після зняття незаконного арешту з корвета я зв'язався з "Матроною", щоб дізнатися про те, як у них справи. Загалом, усе було нормально, якщо не брати до уваги того, що  корабель перегнали в зону блокуючого поля. У цій зоні звичайні субсвітлові двигуни просто-таки не працюватимуть, використовують цю зону спеціально для заарештованих суден, лише спеціальна модифікація субсвітлових двигунів дає змогу в ньому працювати, такі встановлені на великих військових суднах і на буксирах.

           —  Містере Девос, а тепер куди? - запитав я в нього, коли ми стали на виділене нам паркувальне місце за сто шістдесят мільйонів кілометрів від Петрокара, дрібна помста з боку диспетчерів.

            —  Тепер вирушаємо до столиці Петрокара, нам необхідно офіційно зареєструвати наше прибуття протягом доби в планетарній адміністрації, а потім уже попрямуємо до поліцейського відділку. Якщо пощастить, арешт знімуть одразу, якщо ні, то ми запросимо справу, не нададуть - складемо позов про порушення наших прав, нададуть - добре. Потім вирушимо в наше місцеве відділення, щоб зібрати незалежну команду для перевірки корабля. У вас же там нічого немає?

              —  Тільки витратні матеріали для збагачувачів і для "Жнеців".- відповів я йому.

              —  Тоді переживати не варто, якщо і після цього не захочуть зняти арешт, складемо звернення до суду Метрополії, але не думаю, що до цього дійде. За таке явне порушення прав їм можуть штраф у десяток мільйонів впаяти. І платити його буде не відомство, а вельми конкретні люди, відповідальні за рішення про арешт. Якби грамотний юрист був у момент арешту на борту, цієї ситуації можна було б уникнути.       

                —  Так хто ж знав, що тут буде таке. Та й коли я купував кораблі, я якось не чув про конфлікт Родренона і Петрокара. - відповів я, коли ми вже дісталися ангара і сіли в мій шатл.

                —  Моя рекомендація вам на майбутнє: нехай на всіх ваших кораблях буде людина, хоч частково обізнана з особливостями законодавства зон, у яких вони бувають. Витратьтеся на бази хоча б четвертого рангу комусь із екіпажа, у майбутньому це вам заощадить сотні тисяч, якщо не мільйони.  - злегка занудно вимовив Девос, після чого замовк, прикривши очі у своєму кріслі. 

         Проходження прикордонного, митного та біологічного контролів затягнулося більш ніж на п'ять годин, нас відправляли то до одного сканувального пункту, але там раптово була перерва, то до іншого, в якому йшла перезміна. 

          Але нарешті через п'ять годин опори шаттла торкнулися полотна космодрому в столиці Петрокара. Щоправда, приватного, бо раптово на державному не виявилося вільних вікон на найближчі півтора тижня для нас. 

            —  Я зв'язався зі своїми колегами, вони краще знайомі з місцевими особливостями. Нас чекають на виході з термінала.- виголосив Девос.

             —  Сподіваюся, хоч тут усе піде швидше,- втомлено промовив я. Відтоді, як я залишив систему Родренона, минуло вже понад двадцять годин, а ми ще нічого толком не зробили.