Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Коли Олександр Єгоров поїхав, то Жовтенький мав гарний настрій. Останньому вдалося домовитися з ним, а це означало дуже великий успіх. Таке тішило цього хлопця, який знав, що далі буде тільки веселіше.

Через десять хвилин приїхав Роман, а це значило початок розваг. Дмитро не міг дочекатися коли він зайде до його кабінету, але ця солодка мить настала.

- Привіт, - зайшов русявий. - Ти хотів поговорити зі мною? Що сталося?

- Багато чого трапилося, - загадково проказав він.

- У сенсі? - мотнув головою Кученюк.

- Ти ніколи не думав, що ти чиясь іграшка? - запитав Дмитро, піднявши брови.

У Романа напружився кожний м'яз тіла. Він не розумів до чого це каже Жовтенький, але вигляд його лякав, а особливо дикі очі. Вони випромінювали злість та безумність.

- Це доволі дивне запитання, - відказав хлопець своєму начальнику.

- Не дивне, а дуже логічне.

- Я тебе не розумію...

- Шкода, - встав рудий та підійшов до дверей.

- Ти можеш мені пояснити, що не так, бо ти якось незвично поводишся.

- Незвично, а справедливо. Ти маєш розплатитися за її непокору.

- За чию непокору? Дмитро? Що відбувається?

Жовтенький засміявся, відчинив двері та сказав голосно охоронцям:

- Хлопці, віддубасьте трішки цього голуба та до підвалу киньте. Хай складає компанію нашому любому Олександру, бо останньому там дуже сумно.

Два кремезні охоронці зайшли до кабінету. Роман піднявся на ноги. Хлопець не тямив, що відбувається, не розумів чому на нього так розізлився Дмитро.

Русявий намагався почати все вирішувати словами, але дарма. Декілька ударів змусило впасти хлопця на коліна, а потім його потягнули за ноги під божевільний сміх Дмитра. Через дві хвилини Кученюка кинули до сирого підвалу, де він отримав ще декілька ударів у живіт, а там далі йому зв'язали руки та ноги.

За цим всім спостерігав Жовтенький. Він усміхався, а коли охоронці відійшли від зв'язаного Романа, то він нахилився над ним, що аж було чутно його дорогі парфуми, та сказав:

- Дякуй Лілії, адже через її впертість ти зараз знаходишся у цьому прекрасному місці.

- Що? - здивовано промовив він, бо не мав жодного уявлення до чого тут його дружина.

Але Жовтенький  не відповів. Він заглянув у сині очі Романа, а потім пішов геть.

- Дмитро! - закричав він, але цієї миті отримав черговий удар у живіт від охоронця, який сказав:

- Заткнися!

Далі усі вийшли. Хлопець залишився один у тому підвалі зі своїми думками, але так гадав тільки він. Із протилежного боку раптово почувся чоловічий голос:

- Та Лілія звела нас у могилу.

Тим часом Дмитро піднявся до свого кабінету. Він хотів якнайшвидше почути свою Лілію, яка сиділа вдома та сумно дивилася у вікно. Дівчина не бажала нікого чути, адже чекала на Романа.

До рудої тільки зараз дійшло, що її життя зайшло в глухий кут. Це спочатку їй здавалося, що вона тримає свою долю в руках та все, що відбувається довкола тільки залежить від неї, але все виявилося не так. Кожна нова брехня дівчини лише наближала її до такого. Зараз вона дуже шкодувала за свої дії та хотіла віддати все, аби тільки повернути час назад та...

Але нічого не повернути. Лілія обрала свій шлях, свою сторону, де вона непереможна жінка, але минулої ночі це закінчилося. До клубу дівчина зайшла сильною, а з нього убитою повією.

- Як же смішно, - сказала у голос вона, а потім почула, як залунав її мобільний телефон, а там голос матері.

- Слухаю, - відказала брюнетка, яка говорила з Дмитром, який по ту сторону слухавки вирішив, що помилився номером, але це було не так. Хлопець це збагнув, коли почув на задньому фоні Лілію, яка запитала:

- Хто там?

- Передайте тій рудій хвойді, що Роман на волосині від смерті. Однак якщо вона хоче, щоб він не помер, то хай тягне свою дупу до мого дому.

Такий тон голосу Жовтенького не сподобався Аліні, яка відповіла:

- Ти хто такий взагалі? Ти знаєш до кого відкрив свій брудний рот? Га? Ти, йоханий патик, не телефонуй сюди більше та не говори так!

- А ви хто така?

- Це тебе не стосується, сопляк!

Дмитро оскаженів від сказаного, а Лілія кинулася до матері забирати телефон, але вона міцно вчепилася  в нього.

- Ліліє, що ти робиш? Те гівно бреше, а ти віриш!

- Мамо, досить пхати свого носа не у свої справи! - закричала вона. - Дай мені слухавку!

Очі Аліни почервоніли. Вона була шокована, що її донька стала з нею так розмовляти. Жінка не вірила, що та пішла проти неї.

- Тримай! - тицьнула вона їй мобільний телефон.

Лілія вихопила його та одразу схвильовано сказала:

- Алло.

- У тебе там ще ті розбірки, - промовив Дмитро, який все чув. - Однак мене це не обходить, бо мені плювати! Я маю тобі сказати лише тільки таке: хочеш побачити Романа живим, то приїжджай до мене, а якщо тобі насрати, то я його вб'ю через годину!