Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Я вірю, Алексе, чесно. Але не впевнена, що кохаю тебе так, як ти цього заслуговуєш.

— Ти зараз серйозно? — дивується він.

— Цілком. Я не можу себе змусити за клацанням пальців щось до тебе відчути, можливо, якби сталася наша зустріч раніше, все було б інакше. Тобі знадобилося стільки років, ти зараз справляєш враження не дуже сміливого та рішучого чоловіка. Вибач.

Алекс потирає обличчя долонями, куйовдить своє волосся і дивиться на мене.

— Це все він, правда? Андрій уже промив тобі мізки? Він покинув тебе, — випльовує наостанок.

— Це я від нього пішла, — виправляю я.

Звісно, не скажу, що це важливо, але моє самолюбство певною мірою тішить.

— Він покинув тебе, коли зрадив, коли ти застала його в туалеті з Веронікою, — гнівається Алекс, і я чую, як Рита видихає, напевно, їй буде про що подумати вночі.

— Знаєш, Алексе, я…

Це ніби грім серед сонячного та ясного дня.

— Стривай, я ніколи тобі не говорила про туалет і про Вероніку!

Думки як шестерні крутяться у моїй голові, намагаючись згадати, коли могла таке бовкнути, але мозок не підкидає жоден момент за всі роки.

— Ну, ти мені розповідала, як застукала свого колишнього в туалеті з помічницею, я знав, що на той момент у нього була Вероніка, ми з нею спілкувалися, — спокійно відповідає Алекс, наче ми про погоду розмовляємо, а я ненавиджу цю дівчину. Загалом це ім'я.

— Я не могла тобі таке розповісти, — видихаю я. — Мені самій було соромно думати про цей ганебний момент, а тобі я й поготів би не зізналася. Звідки ти знаєш? Тобі Рита сказала?

Ми обоє чуємо, як Рита чортихнулася і, зважаючи на все, пішла до себе в кімнату. Вона завтра таку прочуханку отримає за це, як так можна? Невже мою ганьбу незабаром видаватимуть за кумедні сімейні історії? Невже нікому не спало на думку, що це особисте? Зрештою, це принизливо, як осквернення віри, а вірність і справді була для мене своєрідним віросповіданням.

Алекс підходить впритул до мене й охоплює долонями моє обличчя.

— Ти потрібна мені, Олесю, — шепоче він. — Ти — все, про що я міг мріяти, не слухай нікого й нічого, ми разом з тобою. Це головне. Ти все ще хочеш бути зі мною?

Пауза, яка утворилася між нами, лякає навіть собак поблизу, я ніби завмираю, але нічого не можу у відповідь вимовити.

Мені здається, що все зрозуміло, але говорити вголос не наважуюсь. Я чомусь боюся зізнатися передусім перед собою, що не хочу бути з ним. Не хочу здатися бездушним стервом, але його образ став чіткіше промальовуватися у моїй свідомості, і бачу, що цей образ мені не підходить. На одній подяці та гарному ставленні не збудуєш щастя в особистому житті, адже так?

— Мовчиш, отже, уже все вирішила для себе, — констатує тишу Алекс. — Ти не потрібна йому, він зраджував тобі все ваше подружнє життя, зробив тебе нещасною, не був з тобою поруч, коли ти втрачала дітей, а тепер ти просто збираєшся до нього повернутись? На ньому що, світ клином зійшовся? Навіть після цих років, що я був поруч, ти просто повернешся і втечеш від мене до нього?

— Я не збираюся йти до нього! — мій голос зривається на крик. Чому всі намагаються довести мені, що моє серце вибирає неправильно? — Я не готова бути з тобою, це різні речі.

Алекс сердиться, але старанно намагається приховати це. Впевнена, якби ми не були на дачі, де довкола сусіди, а в будинку моя сім'я, він би рвав і метав.

— Тобі краще поїхати, вже дуже пізно, — йду із зони конфлікту і, дійшовши до дверей, чую у свій бік.

— Я не здамся, хай не думає, що зможе відбирати у мене все, що я люблю.

На цьому я швидко забігаю у кімнату, де спить моя донечка, і моє серце просто вистрибує з грудей.

Чомусь зараз Алекс мені здався не добрим і милим. Його тон і вираз обличчя говорили тільки про те, що він щось зробить, але до кого точно стосуватиметься його вендета — до кінця не зрозуміло.

Сподіваюся, як порядний чоловік, він почує мої слова та зможе відпустити мене без скандалу.