Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Андрій

Я зрозумів, що у мене з'явився шанс знову бути з моєю Лисичкою. Розумію, хотіти повернути свою колишню дружину — дивно і водночас безглуздо, але мене вже не хвилюють всі дивацтва, пов'язані з нашим розлученням, тому що найбільше на світі хочу, щоб ми стали сім'єю.

Мені ніхто не потрібен, тільки мої Олеся та Даша. Сподіваюся, Лисичка прийме правильне рішення і не все так ускладнюватиме.

Минув уже тиждень, відколи бачив її, а я вже готовий на стіни лізти. Як взагалі всі ці роки думав, що зможу без неї жити?

Раніше мені здавалося, що Олеся мене розлюбила, що їй немає справи до мене чи моїх почуттів, а зараз чітко бачу, що Лисичка все ще мене кохає. Вона лише бореться зі своїми почуттями та бажаннями, напевно, сама не розуміючи, що це зайве.

Від долі не втечеш, а я повністю впевнений, що я — її доля, спочатку так було. Моя провина є, я згоден, такого не пробачають, мені навіть самому важко подивитися на цю ситуацію тверезо й оцінити шанси вибачення, але, з іншого боку, я зрозумів, що помилявся і став зовсім іншою людиною, якщо таке можливо. Якщо мені доведеться все життя заслуговувати на її пробачення — я готовий. Справді готовий. Я цього заслужив.

— Андрію, у нас проблема, — влітає до мого кабінету фінансовий директор. — Там унизу податкова.

— І що? Позапланова перевірка? — спокійно питаю я. — Ти мені казав, що вся документація в порядку, то чого нервувати?

— Ні, там податкова поліція, і прийшли вони з обшуком. Я телефонував Ігореві, він уже їде, — Пашка заламує пальці, як пацан, і від цього ще більше мене дратує.

— Стривай, який в біса обшук? Христино! — гаркаю у бік дверей, і секретар настільки швидко з'являється, ніби весь цей час стояла під дверима. — Що відбувається на першому поверсі?

— Андрію Олексійовичу, прийшла податкова поліція, показують ухвалу суду на проведення обшуку в офісі, — суворо вимовляє Христина без тіні страху та паніки.

Ось за що мені подобається ця дівчина —  її професійні якості та навички. Треба буде підняти їй зарплатню. Все чітко та по справі.

— Кримінальне провадження заведено стосовно нашого підприємства? — звертаюсь до неї. — Юристи вже внизу?

— Юристи так, щодо кримінального провадження не впевнена, не бачу, що написано в ухвалі, можу спуститися і дізнатися.

— Ні, не треба, продовжуйте займатися своїми справами, я зараз розберуся. Пашо, що податковій може від мене знадобитися? Документація в нормі? Усі фінансові питання ведеш ти, чому тоді нервуєш як баба?

— Тому, що є боки, Андрію, ми ще не прикрили ті гроші, про які я тобі казав, — Паша наливає собі щедру порцію мого коньяку і, випивши, одразу кривиться. — У звітах вони є, а звідки прийшли й на що підуть — поки що не зрозуміло.

— Цікаво, і що це за гроші? Ти мені взагалі нічого не казав.

— Казав, ти, мабуть, забув. І знаєш, вони, напевно, прийшли через ці підставні фірми, — пошепки, немов податкова вже в приймальні, говорить він.

— А ти їх не закрив і тепер ми зустрічаємо гостей, — дратуюсь я, дивлячись на екран, де зображено рецепцію на першому поверсі. — Спускайся вниз і розв'язуй питання, мені потрібно зателефонувати.

— Але ж Андрію…

— Спускайся і довго читай ухвалу на правах другої людини на підприємстві, — суворо кажу я. От і довір своє дітище цим профанам, відчуваю, мені боком вийде від'їзд до Таїланду.

Якоюсь мірою я не боюся, мій бізнес може і не завжди був чесним, але зараз мав бути як білий лист, настільки безневинний та передбачуваний, щоб ні в кого не мало виникнути питань. Але Павло зробив, як завжди, по-своєму, тепер віддуватися буду я.

Набираю не дуже популярний номер у телефонній книзі, сподіваючись, що на тому кінці зв'язку мені допоможуть.

— Андрюхо, — чую життєрадісний голос свого гарного друга, який був начальником слідства на Одещині. — Яким вітром? Чув, ти вже повернувся з Азії?

— Так, повернувся, все чекав на тебе, Глібе Сергійовичу, але ти так і не повернувся, — усміхаючись у слухавку, згадую, яким шокованим був мій друг, коли йому танцювали стриптиз трансвестити. Він мене потішив і є що згадати.

— Ну, вибач, комусь треба працювати на батьківщині. Ти просто так зателефонував, чи є до мене справа? — він все чудово розуміє, я ніколи не телефоную на цей номер просто так.

— Твої прийшли до мене в гості, Сергійовичу, а ти навіть не натякнув. Хоч би записку підкинув з попередженням.

— У сенсі мої? У моїх на сьогодні не було заплановано обшуків, про що ти говориш? — за його тоном я розумію, що він і справді не був у курсі, тоді як так виходить?

— Ось дивлюся на камеру, кілька хлопців стоять і чекають, поки мій юрист ознайомиться з ухвалою.

— Андрію, я зараз все дізнаюся і зателефоную тобі, будь на зв'язку, — суворим тоном відповідає Гліб Сергійович і відключається.

Я не сумніваюся у ньому, знаю, що в ім'я нашої дружби він зробить все, що від нього залежить, але тривожне почуття все ж таки не залишає мене.

На тлі всіх моїх проблем ця — найдурніша, адже у будь-якому випадку я вийду з подібного стану. Не вперше. Питання лише у тому, кому це знадобилося і з якою метою податкова прийшла до мене в компанію? Що вони хочуть знайти?