Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- Ну які справи, Тась, коли мені телефонує мама в паніці? Русу погано, ви в лікарні, моя дружина не відповідає. А водій узагалі не в курсі, що ти поїхала з офісу. Що мені було думати?

- Я забула, - мружуся від злості на себе. - Вилетіло з голови, що в мене тепер є водій. Я теж злякалася, перенервувала. 

- І як мені бути впевненим у вашій безпеці? Віталій, звісно, не професійний охоронець, але хоч щось на кілька днів, поки я шукаю охорону. 

- Не повториться, чесно. Нас Мирон відвіз, я була не в тому стані, щоб телефонувати комусь.

- Шварц відвіз?

- А ти знаєш інших Миронів?

- Ні. Але мені дуже цікаво, чому мій найкращий друг крутиться навколо моєї дружини. До цього у вас була взаємна нелюбов, а тепер постійно разом. Дивно, не знаходиш?

Дивно. Я сама про це нещодавно замислювалася. Але судячи з тону Діми, він далеко не так радий цьому факту, як я. А мені вперше приємно помилятися в людині.

Мирон не такий уже й мерзотник, яким я його вважала. Він постійно мене діставав, але, виявляється, без зволікання готовий допомогти. Це набагато важливіше за те, як іноді Шварц допікав мені. 

- Про що ти? - уточнюю, дістаючи з дитячої сумки комбінезон. - Дім?

- Тась? - копіює мою інтонацію. Кудись не в той бік звертає розмову. - Що в тебе з ним?

- Із ким?

- Із королем Англії. Зі Шварцом, блін! Ти від мене втекла до нього чи як? Тому не хочеш прощати? 

- Ти... Господи, ти серйозно. Звинувачуєш мене? Після всього? Як тобі взагалі спало на думку таке? Це... Нісенітниця.

Я навіть слова не можу підібрати, щоб краще описати божевільні домисли чоловіка. Я б ще зрозуміла, якби Діма придумав мені таємничого коханця, до якого я йду. Хоч трохи логіки відкопати можна.

Але це... Адже це Шварц!

Я ніколи на нього не дивилася в такому плані. Я стільки років любила Діму, які там інші чоловіки? І зараз продовжую любити, нехай серце і вкрите тріщинами. А чоловік допускає...

- А що ще мені думати? Ти навіть не хочеш зі мною говорити, дозволити все виправити. Тась, я ж на все готовий, щоб ти пробачила мені. Скажи, і я зроблю. Пробач мені, Тасю. Кохана моя...

- Діме, ти випив? - чую тихе угукання, прикриваю очі. Цього ще не вистачало. - Дім, поїдь у готель, гаразд? Поспи, а вранці ми поговоримо. Гаразд?

- Тась, ми...

- Ти сам погодився: я кажу, а ти зробиш. Будь ласка, йди відпочинь. І напиши мені, як будеш у номері. 

Тепер дивні звинувачення Діми набувають сенсу, як і перепади настрою. Я впевнена, що завтра чоловікові буде неймовірно соромно за цю розмову і власні думки.

Шварц!

Знайшов із ким мене зводити.

Я одягаю сина, попутно відписую Аліні Михайлівні, що все гаразд. Одна година нервів повністю виснажила мене, вся енергія зникла, немов я весь тиждень без сну.

Сьогодні божевільний день із Русом, учора був із нападом Іри. Ще й юрист чоловіка приїжджав увечері, разом із медекспертом. Зафіксували подряпини, записали все. Не вірю, що з цим можна звертатися до суду, але це вже проблема Волошина, не моя.

- Вибач, що відірвала тебе, - зітхаю, звертаючись до Мирона. - Я могла попросити водія, але...

- Була не в собі. Досить перманентний стан для тебе. Я вже давно не дивуюся. 

- Гей! - обурююся пошепки, бо Рус починає сонно моргати, заспокоївшись. - Неправда. Просто кілька днів були складними. 

- В університеті теж? Я пам'ятаю, як ти через четвірку цілий день нічого не розуміла і не реагувала. І ледь не поїхала в гуртожиток, хоча вже жила з Дімою.

- Я з підвищеної стипендії злетіла! І не поїхала ж, а мої плани... Бездоказове звинувачення, Шварц. Свідків у тебе немає.  

- Нємцов?

- А на чий бік він стане? То ж бо і воно. 

Посміхаюся, поки Мирон закочує очі. Так, була така ситуація. Я не завжди можу спокійно відреагувати на стрес, що поробиш. Не всім у цьому світі дана блаженна холоднокровність. 

Невелика перепалка з чоловіком приводить мене до тями, струшує останні крупиці хвилювання. Пропоную Шварцу розійтися, я цілком можу викликати таксі або водія, а він повернеться на роботу.

- Прогуляю останню годину, - відмахується, відчиняючи двері машини. - Все одно вже нічого не встигну. 

- Вибач. 

Мені страшенно ніяково від усієї ситуації, немов я змусила чоловіка поїхати зі мною. Звалила на сторонню людину власні проблеми, бо не вмію бути сильною. І раптом якщо вибачуся достатню кількість разів, то спокутую свою провину?

- Таю, якби я був серйозно зайнятий, то викликав би тобі таксі. Раз я вирішив сам допомогти, значить, у мене була така можливість. Усе, закриємо цю тему.

- Добре. Дякую...

- Тая, - з попередженням. - Досить. Ти так не дякувала, коли ми з Дімою за одну ніч переписували твою дипломну роботу.