Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

За інших обставин Аліса ніколи не дозволила б нести себе до медпункту, розташованого в іншій частині табору, але зараз не могла заперечити, тому не чинила спротиву. За весь час Діма жодного разу не присів відпочити, так поспішав, ніби вона вмирає. Алісі незручно стало, вона хвилювалася за його спину. Хоча коли її ніс Рік із пляжу, періодично дозволяючи йти самій, вона не замислювалася про те, що йому може бути важко. Просто насолоджувалася дотиками хлопця, в якого була шалено закохана.

- Давай відпочинемо, ти втомився, - Аліса міцно обіймала його за шию.

- Майже дійшли, - видихнув він. - Мені не важко. Ти ж легка. Я можу все життя тебе на руках проносити.

Біля медпункту Діма відпустив її. Аліса зробила кілька кроків, відчинила двері, сіла на кушетку, потім і зовсім лягла. Здавалося, вона встигла виспатися, поки Діма розмовляв із медсестрою. Варто було на секунду прикрити очі, щоб зануритися в сон і втратити відлік у часі. Коли відкрила, їй уже міряли пульс і тиск.

- Можеш іти, - сказала Дімі літня жінка в халаті й білій шапочці.

- Я почекаю.

Чекати висновку довелося недовго, з'ясувалося, що в Аліси кліщ на плечі. Витягати вирішили народними методами, тож Діму відправили в їдальню по соняшникову олію. Він повернувся за кілька хвилин із півлітровою банкою. Запитувати дозволу часу не було, так узяв і приніс.

Медсестра відокремила трохи олії в кришку і помазала місце укусу, почекала, доки комаха почне задихатися, і стала прокручувати пінцетом в один бік. Через десять хвилин Алісу було врятовано, але повернутися до роботи їй дозволили тільки ввечері, якщо стане легше.

Діма провів її до будиночка і рушив до себе. Дорогою натрапив на Рому, який замість тихої години, чомусь блукав табором.

- Ой, а я вас шукав, - видав хлопець, підійшовши ближче. - Хотів гітару попросити.

- Зараз репетирувати зібрався? - запитав вожатий і махнув рукою. - Ходімо.

Днями почалася підготовка до чергового концерту, тоді ж Рома випадково продемонстрував свої навички гри на гітарі. Йому запропонували виступити на батьківському дні, той не став відмовлятися, щоправда, співати не вмів, та й не любив, у чому Діма його чудово розумів.

Віддавши гітару, вожатий вирішив проконтролювати процес, і дізнався, що юнаки вже знайшли того, хто співатиме на концерті. Це була Альбіна. Спочатку ледь рот відкривала, боячись показати голос, але з кожною хвилиною набиралася впевненості й звучало просто дивовижно. Під кінець репетиції на тихій годині з ними сиділа половина загону і, затамувавши подих, вслухалася в мелодію. Тоді вони точно вирішили, яку пісню будуть грати на концерті.

Непомітно підкрався вечір, коли на головній площі грала гучна музика, а відпочивальники збиралися на дискотеку. Діма зрідка поглядав на Мішу з Христиною, які стояли під деревом, і ледь не кривився. Вони спілкувалися як колеги, але їхні закохані погляди неможливо приховати й від цього совість мучила дедалі сильніше.

Він присів до Діани, що також стежила за друзями.

- Він хоче їй пропозицію зробити.

Діана різко повернула голову, не до кінця розуміючи сенс цієї інформації.

- Я в курсі за них. Лариса розповіла.

- Ах Лариса, - невдоволено протягнула Діана. Такими темпами про це знатимуть усі. - І навіщо ти мені це кажеш?

- Просто щоб ти знала. Як чоловік, я його розумію... але не хочу робити гірше.

- Вона сама йому розповість. Трохи пізніше.

Діана опустила очі на телефон і застигла в подиві, дивлячись на повідомлення в загальному чаті. Рік скинув фотографію, де Діана з Вадимом вилазять із басейну, тільки в реальності вони перебували не так близько. На його фото Діана підтягнулася на руках об бортик, позаду неї Вадим у такій самій позі дихає їй у шию. Надто якісний фотошоп, вона б і сама повірила.

Навіть коментар від нього прийшов.

"Купаються голубки".

Діана фиркнула, а Діма голосно засміявся.

- Оригінал? - знущався він.

- Ще який, - вона за звичкою зробила скриншот.

Через секунду прийшло ще одне повідомлення.

"Сорян, не туди".

Фотографія зникла, а разом із нею коментарі. Ймовірно, Рік хотів відправити в їхній власний чат, але випадково потрапив у спільний. Цим він повідав, що в їхній компанії ходить якийсь дивний прикол, зрозумілий тільки їм.

Діма не став довго засиджуватися і пішов до свого загону. Поки дівчата танцювали, хлопці не відривалися від телефонів, що в таборі було не прийнято. Можна зазирнути на кілька хвилин, якщо щось термінове, але під час спільних заходів слід було брати участь. Рома з Вадимом Юрійовичем сиділи на лавці й грали у щось, причому один з одним.

- Що я бачу, - помітивши в їхніх телефонах Лігу Легенд, тон змінився: - Невже інтернет ловить?

- Так, - Рома не відривав очей від гри. - Будеш із нами?

- Буду.

Вадим посунувся, поступаючись місцем колезі. Тепер у команді їх було троє, гра пішла набагато краще, адже вони могли обговорювати те, що відбувається на екранах, і діяти за планом. Діма зрідка оглядав натовп, переконувався, що всі живі, і знову в гру.