Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

Через кілька матчів, оголосили білий танець. Діма лише на секунду підняв голову, бо відволікся на зміну музики, як помітив неподалік Алісу. В легкій білій сукні з мереживним верхом, каштанове волосся підібране вгору, відкриваючи шию, у вухах довгі сережки. Але що важливіше, вона рухалася в їхньому напрямку.

- Вибачте, мужики, я зливаюся, - він піднявся і сховав телефон. - Далі без мене.

Недобре команду підставляти, але вони б його зрозуміли.

- Бажаєте запросити мене на танець? - запитав він Алісу.

Вона невизначено бігала очима. Йшла не за цим, але тепер не посміє відмовити йому.

- Можна й так, - посміхнулася Аліса.

- Ходімо, - Діма взяв її за руку.

Обійняв за талію, притягнув до себе, усвідомлюючи, наскільки плавиться мозок від цієї дівчини. Його немов підмінили, а може, й зовсім приворожили, бо такого він давно не відчував. Не думав, що так швидко можна змінити ставлення до людини, особливо якщо знаєш її багато років.

- Тобі легше? Виглядаєш здоровою, - випалив він.

- Так, я це пережила, - задумавшись про своє, Аліса почала погладжувати його плечі, вимальовувала візерунки пальцями, непомітно постукувала.

- До речі, класний вигляд маєш, - він дивився їй у вічі, змушуючи ніяковіти і йому так подобалося це робити. - Не тільки сьогодні. Завжди.

- А що це ти такий добрий? - її рухи в танці сповільнилися. - Уваги мені багато приділяєш. Я щось пропустила?

- Так було завжди. Просто ти цього не помічала.

Аліса потупила погляд, розуміючи, що він має рацію. Вони багато часу проводили разом, для неї Діма був такий самий близький, як і Діана. Просто всі свої думки вона присвячувала Ріку, на інших не дивилася. А зараз обіймала друга, притискалася до нього, вдихала його запах, що теж діяло на неї дивним чином. Може їй просто варто частіше торкатися хлопців, бо зараз від однієї його присутності дух захоплювало.

- Раптом кліщ знову на мене нападе? - вона розбавила незручне мовчання своїм запитанням. - Я тепер боюся ходити на річку...

- Можу тебе через траву переносити, - усміхнувся Діма.

- Я турбуюся за твою спину.

- Нічого їй не буде, - він підхопив її за талію і почав кружляти.

- Тоді носи, - пожартувала вона.

Діма розвернувся до неї спиною.

- Залазь.

Алісі раптом стало так весело, що вона не стала відмовлятися. Залізла йому на спину, обняла за шию; Діма підхопив її за стегна і поніс до їдальні.

- У них із полудня булки з кремом залишилися. Будемо?

- Будемо! - вигукнула вона, поправляючи довге плаття.