Читати книгу - "Маятник Фуко"

«Що спільного має Кетсалькоатль із Амазонією, якщо він належить до мексиканського пантеону?» поспитав я.

«Гм, може, я загубив якусь ланку. З іншого боку, як пояснити, що статуї на острові Пасхи — мегаліти, як і кельтські статуї? Один з полінезійських богів називається Йа, і це безперечно гебрейський Йод, як і давньоугорський Йов, великий і добрий бог. Стародавній мексиканський рукопис зображає землю як квадрат, оточений морем, а в центрі землі стримить піраміда, ув основі якої є напис Ацтлан, що нагадує Атласа або Атлантиду. Чому ж по обох боках Атлантики маємо піраміди?»

«Тому що піраміду побудувати легше, ніж кулю. Тому що вітер утворює дюни у формі піраміди, а не Парфенону».

«Ненавиджу дух Просвітництва», мовив Діоталлеві.

«Продовжую. Культ Ра з’являється в єгипетській релігії лише в часи Нового Царства, а отже, походить від кельтів. Пригадайте святого Миколая та його санки. В доісторичному Єгипті сонячним кораблем були санки. Оскільки в Єгипті ці санки не могли б ковзати по снігові, значить, їх походження має бути нордичним…»

Я не здавався: «Але ж до винайдення колеса сани застосовувано також і для пересування по піску».

«Не перебивайте. Ця книга говорить, що спершу треба виловити аналогії, а тоді вже знайти для них обґрунтування. А отут говориться, що в осаточному підсумку ці обґрунтування цілком наукові. Єгиптянам була відома електрика, інакше вони не змогли б зробити того, що зробили. Один німецький інженер, який очолював управління каналізацією в Багдаді, виявив там електричні батареї, які все ще діяли, а походили ще з часів династії Сасанідів. На розкопках Вавилону було знайдено акумулятори, вироблені чотири тисячі років тому. І нарешті Ковчег Завіту (в якому зберігалися скрижалі закону, жезл Аарона та посудина з манною із пустелі) — він був чимось на зразок електричної скрині, здатної викресати заряди порядку п’ятисот вольт».

«Я вже це бачив у якомусь фільмі».

«Ну й що? Звідки, гадаєте, беруть ідеї автори сценаріїв? Ковчег був зроблений із дерева акації, оправлений золотом усередині та ззовні — той сам принцип, що й в електричних конденсаторах — два провідники, розділені ізолятором. До того ж, він був оточений золотим вінком і його тримали в сухому місці, де магнітне поле сягало 500–600 вольт на метр по вертикалі. Твердиться, що Порсена за допомогою електрики звільнив своє царство від присутности страхітливого звіра на ймення Вольт».

«І саме тому Вольта вибрав собі таке екзотичне прізвище. Перед тим він називався просто Шмршлін Краснаполенський».

«Будьмо серйозні. Адже окрім рукописів, я маю тут цілий вахляр листів, у яких пропонуються сенсаційні відомості про зв’язки між Жанною д’Арк та Сивіллиними Книгами, талмудичним демоном Ліліт та великою гермафродитичною матір’ю, генетичним кодом та марсіянською писемністю, таємним розумом рослин, космічним відродженням та психоаналізом. Тут є Маркс та Ніцше з перспективи нової ангелології, Золоте Число та Скелі Матери, Кант та окультизм, елевсинські містерії та джаз, Каліостро та атомна енегрія, гомосексуалізм та гноза, Ґолем та класова боротьба, а на закінчення — опус у восьми томах про Ґрааль та Святе Серце».

«Що ж він хоче довести? Що Ґрааль — це алегорія Святого Серця чи що Святе Серце — це алегорія Ґрааля?»

«Я розумію і визнаю різницю між цими тезами, але гадаю, що для автора годяться обидві. Словом, при такому становищі я вже не знаю, як дати собі раду. Слід було б поспитати, що скаже пан Ґарамон».

Ми поспитали. Він сказав: в принципі не слід викидати нічого і вислухати всіх.

«Погляньте лишень, більшість цього краму повторює те, що можна знайти в будь-якому кіоску на будь-якому вокзалі», мовив я. «Автори, навіть ті, які друкуються, списують один у одного, один подає як свідчення твердження іншого, і всі застосовують як остаточний доказ одну фразу, приміром, Ямбліха».

«То й що?» сказав Ґарамон. «Ви що, хочете продати читачам щось, чого вони не знають? Треба, щоб книги „Розкритої Ісіди“ говорили точнісінько те ж саме, що говорять інші. Вони підтверджують одна одну, а отже, говорять правду. Не довіряйте оригінальності».

«Згода», сказав Бельбо, «але все ж треба знати, що прийнятне, а що ні. Нам потрібен консультант».

«Який консультант?»

«Не знаю. Він повинен бути більш тверезий, ніж дияволісти, але повинен знати їхній світ. А крім того, він має сказати, на що нам цілитися для „Герметики“. Серйозний учений в царині герметизму епохи Відродження…»

«Молодець», сказав йому Діоталлеві, «тільки-но ти вручиш йому Ґрааля зо Святим Серцем, як він одразу ж утече, гримнувши дверима».

«Це ще невідомо».

«Здається, я знаю особу, яка нам потрібна», сказав я. «Це добродій безперечно ерудований, він сприймає все це достатньо серйозно, але з вишуканістю і, я б сказав, іронічно. Я познайомився з ним у Бразилії, але зараз він, мабуть, у Мілані. У мене десь має бути його телефон».

«Зв’яжіться з ним», сказав Ґарамон. «Але розважливо, все залежить від ціни. А поза тим, постарайтесь використати його також для дивовижних пригод металів».

Альє, здавалось, був щасливий знов мене почути. Він запитав мене про чарівну Ампаро, я несміливо дав йому зрозуміти, що все вже в минулому, він вибачився, зробив декілька вишуканих зауваг щодо свіжости, з якою молода людина може відкривати щораз нові й нові розділи свого життя. Я натякнув йому про видавничий проект. Він зацікавився і сказав, що охоче з нами побачиться, тож ми домовились про зустріч у нього вдома.

Від народження Проекту «Гермес» до того дня я безжурно розважався за рахунок багатьох людей. А тепер Вони починали пред’являти мені рахунок. Я теж був бджолою і летів до квітки, ще того не усвідомлюючи.

46

Впродовж дня ти неодноразово підступатимеш до жаби і вимовлятимеш слова поклоніння. І проситимеш її здійснити чудеса, яких ти бажаєш… А тим часом виріжеш хреста, на якому принесеш її у жертву.

(З Ритуалу Алістера Кровлі)

Альє мешкав в околиці майдану Суза: невелика закрита вуличка, палацик кінця минулого сторіччя, в міру приоздоблений орнаментом у стилі ліберті. Нам відчинив літній покоївник у смугастому піджаку, який запровадив нас до невеликого салону і попрохав зачекати пана графа.

«Значить, він граф», прошепотів Бельбо.

«А що я вам говорив? Воскреслий Сен-Жермен».

«Він не може