Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » До зустрічі з тобою 📚 - Українською

Читати книгу - "До зустрічі з тобою"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "До зустрічі з тобою" автора Джоджо Мойєс. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 106
Перейти на сторінку:
вісімдесят кроків до нашого будинку та увійшла всередину. Це був теплий вечір, усі вікна були повідчинювані, щоб зловити вітер. Мама готувала вечерю, наспівуючи на кухні. Тато сидів на дивані з чашкою чаю, дідусь дрімав у фотелі, схиливши голову набік. Томас старанно розмальовував чорним фломастером свої черевики. Я привіталася й пройшла повз них, думаючи, як можна так швидко почуватися тут чужою.

Трина працювала в моїй кімнаті. Я постукала в двері, ввійшла й побачила її за столом. Із задертими на носі невідомими мені окулярами вона сиділа, схилившись над купою підручників. Було дивно бачити її в оточенні речей, які я вибирала для себе. Томасові малюнки вже позавішували стіни, які я так ретельно пофарбувала, його каракулі й досі видніли в кутку моїх жалюзів. Я мала зібрати докупи думки, щоб інстинктивно не почуватися скривдженою.

Трина подивилася на мене через плече.

— Мама кликала? — запитала вона й подивилася на годинник. — Я думала, вона збирається готувати Томасові вечерю.

— Так. Він їсть рибні палички.

Вона подивилася на мене, потім зняла окуляри.

— Як ти? У тебе жахливий вигляд.

— Як і в тебе.

— Я знаю. Сиджу на цій дурній очищувальній дієті. Через неї в мене висипка, — вона торкнулася рукою підборіддя.

— Тобі не потрібна дієта.

— Таки-так… Мені подобається один хлопець на курсі «Бухгалтерська справа, 2 рівень». Я подумала, варто спробувати. Жахлива висипка на обличчі завжди прикрашає, еге?

Я сіла на ліжко. Ковдра була вбрана в мою підковдру. Патрикові б не сподобавсь її божевільний геометричний візерунок. Було дивно, що Катрині він був до вподоби. Вона згорнула книгу й відкинулась на спинку крісла.

— Так, що відбувається?

Я закусила губу, і вона знову запитала мене:

— Трин, думаєш, я змогла б перекваліфікуватися?

— Перекваліфікуватися? На кого?

— Не знаю. Щось пов’язане з модою, дизайном. Чи навіть просто пошивом.

— Ну… звичайно, курси існують. Я певна, щось є навіть у моєму університеті. Можу глянути, якщо хочеш.

— Та чи приймуть вони таку, як я? Людину, яка взагалі не має кваліфікації.

Вона підкинула й зловила ручку.

— О, зрілих студентів люблять. Особливо зрілих студентів, що довели свою старанність. Можливо, тобі доведеться пройти курс перепідготовлення, але чом би й ні. А чому тебе це зацікавило? Що відбувається?

— Не знаю. Просто недавно Вілл дещо сказав. Про… про те, що я повинна щось зробити зі своїм життям.

— І що?

— І от я думаю… може, настав час і мені зробити те, що й ти робиш. Тепер, коли тато знов утримує сім’ю, можливо, ти не єдина, хто здатний чогось досягнути?

— За навчання потрібно платити.

— Я знаю. Я відкладаю.

— Думаю, потрібно більше, ніж тобі вдалося відкласти.

— Я могла б подати заявку на грант. Чи, можливо, взяти кредит. І в мене вже доволі грошей, щоб протриматись деякий час. Я познайомилась з однією жінкою, членом парламенту, яка має зв’язки з деякими агентствами, що могли б допомогти мені. Вона дала мені свою візитну картку.

— Стривай-но, — мовила Катрина, повернувшись на кріслі, — ніяк не збагну. Я гадала, ти хочеш залишитися з Віллом. Думала, що вся річ у тому, щоб переконати його жити й далі працювати в нього.

— Так, але… — Я витріщилась на стелю.

— Але що?

— Усе складно.

— Як і кількісне пом’якшення[26]. Утім, я розумію, що це — друкування грошей.

Вона піднялась зі стільця та зачинила двері в спальню. Далі, понизивши голос, щоб ніхто не міг нас почути, промовила:

— Думаєш, ти програєш? Він таки збирається?..

— Ні, — поспішно сказала я, — ну, я сподіваюся, що ні. У мене плани. Грандіозні плани. Я пізніше покажу тобі.

— Але…

Я витягнула руки над собою, переплівши пальці.

— Але Вілл мені подобається. Дуже.

Вона вивчала мене з вдумливим виразом на обличчі. Немає нічого страшнішого, ніж вдумливе обличчя моєї сестри, спрямоване безпосередньо на вас.

— От лайно.

— Не…

— Цікава історія, — мовила вона.

— Я знаю, — я опустила руки.

— Ти хочеш працювати, щоб…

— Це мені й інші квадриплегіки сказали. Ті, з ким я листувалася на форумах. Не можна бути всім водночас. Не можна бути доглядальницею та… — Я затулила обличчя руками. Я відчувала на собі Тринині очі.

— Він знає?

— Не знаю. Я навіть не певна, що сама знаю. Просто… — Я впала на ліжко долілиць. Пахло Томасом. І слабким ароматом Мармайту[27]. — Не знаю, що й думати. Але свій час, найпевніше, я проводила б із ним, ніж із кимось іншим.

— Зокрема й з Патриком.

Отут і проявилася правда, в якій я не могла собі признатися.

Мої щоки взялися рум’янцем.

— Так, — сказала я в ковдру. — Іноді так.

— Чорт, — сказала вона перегодом. — А я думала, що тільки я люблю ускладнювати собі життя.

Вона лягла поруч на ліжко, й ми обидві вп’ялися в стелю. Чути було, як ізнизу щось фальшиво насвистував дідусь, а Томас грався машинкою з дистанційним керуванням, яка вищала та стукалась об плінтус.

Мої очі чомусь наповнилися сльозами, і я відчула, як сестрині руки оповили мене.

— Ти зовсім божевільна, — сказала вона, і ми обидві почали сміятися.

— Не хвилюйся, — сказала я, витираючи обличчя, — я не збираюся робити дурниць.

— Добре. Бо що більше я про це думаю, то більше мені здається, що вся річ в гостроті ситуації. Це не реальне життя, а якась драма.

— Що?

— Ну, врешті-решт це питання життя чи смерті, адже ти пов’язана з життям цього чоловіка кожного дня, пов’язана з його фатальним секретом. Певне, тому виникла несправжня близькість. Або ж у тебе синдром Флоренс Найтинґейл.

— Повір мені, це, безумовно, не так.

Ми лежали, й далі дивлячись у стелю.

— Але це дещо дивно любити когось, хто не може… відповісти на твої почуття. Можливо, це просто панічна реакція на те, що ви з Патриком нарешті разом.

— Я знаю. Ти маєш слушність.

— І ви обоє вкупці вже стільки часу. Ти просто могла захопитися іншим.

— Особливо тоді, коли Патрик спить і бачить себе марафонцем.

— Ти можеш знову розізлитися на Вілла. Пам’ятаю, як ти вважала його віслюком.

— Я й досі іноді так уважаю.

Сестра потягнулася по серветку й витерла мені очі. Потім вона посмикала мене за щоку.

— Після того, що ти розповіла, ідея з коледжем видається пречудовою. Бо — скажімо відверто — вріже Вілл дуба чи ні, тобі все одно буде потрібна нормальна робота. Ти ж не захочеш звікувати свій вік доглядальницею.

— Нічого подібного, як ти там казала, з Віллом не станеться. Він… з ним буде все гаразд.

— Авжеж.

Мама кликала Томаса. Ми чули,

1 ... 80 81 82 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «До зустрічі з тобою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "До зустрічі з тобою"