Читати книгу - "До зустрічі з тобою"

Трина зітхнула й потерла очі.

— Повертаєшся ввечері до Патрика?

— Так.

— Може, підемо вип’ємо в «Далматинці» й ти покажеш мені свої плани? Попрохаю, щоб мама сама вклала Томаса спати. Давай, ти ж можеш пригостити мене, адже назбирала по саму зав’язку на навчання в коледжі.

Була за чверть десята, коли я повернулася до Патрика.

Як не дивно, мої плани на відпустку Катрина схвалила повністю. Вона навіть не додала, як звичайно: «Так, але було б краще, якби ти…» На якусь мить я подумала, що вона робить це лише з увічливості, бо я стеменно з прибебехом. Одначе Трина й далі казала: «Оце так, не можу повірити, що ти це знайшла! Зніми якнайбільше фотографій, коли він займатиметься банджі-джампінгом» або «В’яви собі його обличчя, коли ти скажеш йому про стрибок з парашутом! Усе буде супер!»

Люди, що спостерігали за нами в пабі, можливо, думали, що ми дві подружки, які справді дуже люблять одна одну.

Обмірковуючи поїздку, я тихо ввійшла до квартири. Там не світилось, і я подумала, що Патрик ліг спати раніше згідно з графіком його інтенсивного навчання. Я кинула сумку додолу в коридорі й штовхнула двері вітальні, думаючи, як мило з його боку залишити для мене світло.

Коли бачу — він. Сидить за столом, накритим на двох, поряд мерехтить наполовину згоріла свічка. Коли я зачинила за собою двері, він підвівсь.

— Пробач, — сказав він.

Я витріщилась на нього.

— Я був ідіотом. Ти маєш рацію. Ця твоя робота тільки на півроку, а я поводивсь як дитина. Я повинен пишатися тим, що ти робиш щось вартісне й так серйозно за це взялася. Я почувався… покинутим. Тому пробач. Справді.

Він простягнув руку. Я взяла її.

— Добре, що ти намагаєшся йому допомогти. Це варте захоплення.

— Спасибі, — я стиснула його руку.

Після короткої перерви він заговорив знову, начебто успішно впоравсь із заздалегоди відрепетируваною промовою.

— Я приготував вечерю. Боюся, це знову салат. — Він підійшов до холодильника й витягнув дві тарілки. — Обіцяю, щойно «Вікінг» закінчиться, ми виберемося в шикарний ресторан. Або тоді, коли мені треба буде збільшити кількість вуглеводів у їжі. Я просто… — Він надув щоки. — Гадаю, я не в змозі думати про щось інше останнім часом. Напевне, це частина проблеми. І ти маєш рацію. Ти не мусиш їхати зі мною. Це моя справа. Маєш повне право натомість попрацювати.

— Патрику, — сказала я.

— Лу, я не хочу з тобою сперечатися. Пробачиш мені?

Його очі були занепокоєні й від нього пахло одеколоном. Ці два факти, наче тягар, повільно опустилися на мене.

— У будь-якім разі сідай, — промовив він. — Поїжмо, а потім… Не знаю. Гарно проведімо час. Побалакаймо про щось іще. Не про біг. — Він вимушено засміявся.

Я сіла, подивилася на стіл, а тоді всміхнулася.

— Дуже приємно, — сказала я.

Патрик справді міг зготувати сто одну страву з індички. Ми з’їли зелений салат, паста-салат, салат з морепродуктів і салат з екзотичних фруктів, який він приготував на десерт. Я пила вино, а він — лише мінеральну воду. Поступово ми почали розслаблятися. Переді мною був той Патрик, якого я давно вже не бачила. Він був смішний, уважний. Він контролював себе, навіть не згадував про біг чи марафони й сміявся, коли помічав, що розмова хилиться в той бік. Я відчула, що його ноги наштовхнулися під столом на мої й переплелися, і поволі щось важке й неприємне в моїх грудях почало зникати.

Моя сестра мала слушність. Моє життя стало дивним і віддаленим від усіх, кого я знала: важкий стан Вілла і його таємниця поглинули мене. Я мала переконатися, що ще не втратила себе.

Я стала відчувати себе винною через ту розмову з сестрою. Патрик не дозволив мені підвестися, навіть щоб допомогти йому з посудом. Чверть на дванадцяту він підвівся й поніс тарілки та миски на кухню й почав завантажувати посудомийну машину. Я сиділа та слухала, що він говорив мені через поріг. Я терла в точці, де шия моя переходила в плече, намагаючись розім’яти вузлики, що, здавалося, вросли там. Я заплющила очі, намагаючись розслабитися. Минуло кілька хвилин, перш ніж до мене дійшло, що розмова припинилася.

Я розплющила очі. Патрик стояв біля дверей, тримаючи мою теку з паперами про подорож. Він витягнув кілька аркушів.

— Що все це означає?

— Це… поїздка. Та, про яку я розповідала тобі.

Я спостерігала, як він перегортав папери, що їх показувала сестрі, розглядав маршрути, фотографії, каліфорнійський пляж.

— Я думав… — Його голос зазвучав неприродно придушено. — Я думав, що ви говорили про Лурд.

— Що?

— Чи… Не знаю… Про клініку Сток Мандевіль… чи щось таке. Коли ти сказала, що не поїдеш зі мною, бо маєш допомогти йому, я подумав, ти говориш про справжню роботу. Фізіотерапія чи зцілення вірою, щось таке. Але це, здається… — Він недовірливо похитав головою. — Це просто незабутня подорож.

— Ну… щось таке. Але не для мене. Для нього.

Патрик скривився.

— Ні… — сказав він, хитаючи головою. — Тобі це взагалі не сподобається. Гарячі ванни під зорями, плавання з дельфінами… Ой, глянь сюди: «п’ятизіркова розкіш» і «двадцятичотиригодинне обслуговування номерів». — Він подививсь на мене. — Це не робоча поїздка. Це чортів медовий місяць.

— Це не чесно!

— Та ну. Ти… ти справді сподіваєшся, що я просто отут-о сидітиму, поки ти раюватимеш з іншим чоловіком у такій відпустці?

— Його доглядальниця теж поїде.

— Га! І Натан? Ну, тоді все гаразд.

— Патрику, припини, усе це складно.

— То поясни мені. — Він тицьнув мені папери. — Лу, поясни мені це. Поясни це так, щоб я зрозумів напевно.

— Мені важливо, щоб Вілл захотів жити, щоб він побачив щось хороше у своєму майбутньому.

— І це хороше міститиме тебе?

— Це не чесно. Невже я колись прохала тебе покинути роботу, яку ти любиш?

— У мою роботу не входять гарячі ванни з незнайомими чоловіками.

— Якщо схочеш, я не заперечуватиму. Можеш приймати гарячі ванни з незнайомими чоловіками. Скільки хочеш! Будь ласка! — Я спробувала всміхнутися, сподіваючись, що він усміхнеться теж.

Але він і не збиравсь.

— Як би ти почувалася, Лу?.. Як би ти почувалась, якби я сказав, що збираюся на конференцію прихильників фітнесу з… не знаю, скажімо, з Лінн із «Гігантів тріатлону», бо їй потрібна підтримка?

— Підтримка? — Я згадала Лінн, її легке світле волосся та ідеальні ноги й розгублено подумала, чому він спершу подумав про неї.

— Зрештою, як би ти почувалась, якби я сказав, що ми разом