Читати книгу - "Аку-аку"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пояснення Андреса здавалось цілком вірогідним. А тепер, вів далі Андрес, він стільки наслухався про мене від Атана, що хоче дати мені «ключ» від печери, щоб я на власні очі побачив кераміку. Але в нього є брат, твердий як скеля, і спочатку треба його прихилити до себе. Хоч брат і молодший за Андреса, однак батько віддав «ключ» від печери йому. У нього в хаті живе аку-аку, і він страшенно розлютився, коли Андрес запропонував йому сьогодні ввечері передати «ключ» сеньйору Кон-Тікі.
— Ходімо зараз усі до брата, — запропонував маленький Атан. — З допомогою наших спільних мана ми напевно переконаємо його.
У зв'язку з відвідинами губернатора я був у білому тропічному костюмі. Тепер я переодягнувся в заздалегідь приготовані сорочку й штани захисного кольору, і ми вирушили в темряві з селища в північному напрямку. Цієї місячної ночі ми йшли довго і що далі, то більше шептались, то запальніше звучали слова про дружбу й братерство, Атан безмежно вірив у наші спільні мана і клявся, що він чистокровніший норвезький довговухий, ніж я сам. Супутники пояснили мені, що коли молодший брат Андреса, Хуан, спробує влаштувати мені пастку і даватиме «ключ» від печери, я повинен сказати «ні» і схрестити руки на грудях. Коли ж він потім дасть «ключ» своєму старшому братові Андресу, тоді я, подякувавши, можу взяти його з рук останнього.
Вийшовши за межу селища, ми опинились на якомусь пустирі і незабаром наблизились до високої кам'яної огорожі. Позад неї на тлі зоряного неба розкинула блискуче листя бананове дерево, наполовину закриваючи собою білий кам'яний будиночок. Він був без вікон і здавався покинутим. Ніщо не нагадувало про те, що тут хтось живе. Через огорожу вели трухляві сходи з поламаними подекуди східцями. Маленький Атан зважився — він перший зайде всередину і попередить про наш візит. Східці зловісно заскрипіли, коли Атан перелазив через огорожу. Незабаром він був уже біля дверей і обережно постукав. В дверях блимнуло світло: хтось впустив його всередину.
Хвилин через п'ять Атан повернувся розгублений і нещасний. Молодший брат Андреса був непохитний. Треба зайти до нього всім трьом і пустити в хід наших об'єднаних аку-аку.
Ми перелізли через огорожу і попрямували до хатини. Я зайшов першим, інші не відступали від мене ні на крок. Посеред кімнати, в якій не було нічого, крім пофарбованого в білий колір стола і трьох коротеньких лавок, стояли, втупившись у нас настійливим, ворожим поглядом, два здоровенні понурі чолов'яги. Здавалось, ці люди здатні на все, крім жартів. Одному з них було років понад тридцять, а другому десь понад сорок.
Я привітався, вони неприязно відповіли, навіть не поворухнувшись. Молодший брат Андреса стояв з закам'янілим обличчям, ніби індієць з американського фільму, і позирав на мене колючими чорними очима. Навколо рота і на підборідді в нього чорніла шорстка борода, така сама, як і в Андреса, що стояв позад мене. Жителі острова Пасхи не мали звички носити бороду, хоч бургомістр, Атан та інші умудрилися запустити вуса. Хуан стояв, широко розставивши ноги і засунувши руки за пазуху, так, що трохи було видно груди. Примруживши очі, він втупив у мене погляд і, ніби в забутті, повільно сказав:
— Дивись на мого аку-аку. Це його дім. Тепер треба було добре триматись: судячи по їхніх обличчях, зараз боротьба мала бути нелегкою.
— Я знаю це, — відповів я. — Я бачу.
Він відмахнувся від моїх слів, ніби вони дратували його, не зводячи ворожого погляду з мого обличчя, підступив ще ближче і, стримуючи лють, зашипів:
— Покажи мені силу свого аку-аку. Очевидно, Атан дуже розхвалив мене і мого аку-яку, і всі четверо чекали чуда. На їхніх обличчях відбивалось напружене чекання, а бородатий, який стояв переді мною, дивився з викликом і ненавистю. Він здавався п'яним, але це було не так: це було самонавіяння, майже транс. В цю мить він сам був своїм власним аку-аку.
Я підійшов ще ближче до нього, так, що ми майже торкались грудьми один одного.
— Якщо твій аку-аку такий дужий, як мій, — почав я, надаючи своєму голосові відтінку стриманої зневаги, — то пошли його з хати на вершину Оронго, до кратера Рано Као, у Вінапу, до статуй в Рано Рараку, в Анакену, в Хангароа, по всьому острові. Спитай його, чи не змінився острів, чи не стало все краще. Спитай, чи не з'явились із землі старовинні мури, чи не встали невідомі статуї? Коли ж твій аку-аку дасть тобі відповідь, я тебе спитаю: чи треба тобі ще доказів сили мого аку-аку?
Цих доказів виявилось для Хуана досить: він більше не сумнівався і запросив мене сісти поруч з собою на ослінчик.
До маленького Атана знову повернулась впевненість. Разом з Андресом вони почали наполегливо просити Хуана віддати мені «ключ». Невдовзі до них приєднався і похмурий товариш Хуана: він ввічливо доводив йому, що я повинен одержати «ключ».
Але головний герой навіть оком не моргнув. Він сидів, ніби на золотому троні, прямий, як свічка, схрестивши руки на грудях, стуливши рота і випнувши губи, точнісінько, як велетенські статуї. Самонавіянням він звеличував себе в своїх очах і в очах своїх друзів і скидався на самозакоханого знахаря чи могутнього жерця, якого раптом перенесли з минулого в наші дні і одягли в сучасний одяг.
Троє людей покірно стояли перед ним і вмовляли — дати «ключ». Вони просили, молитовно простягаючи до нього руки, один навіть став навколішки, але Хуан сидів, втішаючись їхнім приниженням, повільно повертаючи голову, наче купався в промінні ясного сонця. Час від часу він обертався до мене, намагаючись підкреслити свою духовну силу, свою мана. Хуан мав багато джерел надприродної сили, адже в ньому текла кров найзначніших племен. Крім того, він жив у домі аку-аку, його охороняли з усіх боків аку-аку. За його хатою мешкав наймогутніший аку-аку на острові. Сам Хуан жив перед хатою старої Таху-таху, яка доводилась його дружині тіткою. Більше в них не було сусідів. Трохи нижче, праворуч, стояла самітна хатина. Її власниця померла, і там тепер залишився лише аку-аку. Виходить, Хуана охороняли чотири аку-аку: один за хатою, один перед нею, один збоку і один — у самій хаті. Очі бородатого Хуана блищали: чим більше він бундючився, тим ставав неприступніший, і я поспішив припинити цю церемонію. Я скористався його ж методом: почав всіляко розхвалювати себе. І чим більше росла моя значимість в очах Хуана,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аку-аку», після закриття браузера.