Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Кажуть, що Жуков хотів донести правду про війну, тому змушений був на компроміси йти... Теж правильно. Але кожна повія саме так свої дії обґрунтовує - жорстокою необхідністю.

Ну а щодо правди, яку Жуков хотів донести...

Мемуари Жукова пригнічують кожного, хто їх читав, дряпають душу безграмотністю.

Повторюю: я ставлю в провину Жукову тільки перше видання - Москва, АПН, 1969 рік. За все, що було вписане в «більш правдиві варіанти» після смерті Жукова, несуть відповідальність його донька й численні співавтори. А перше видання вийшло за життя стратега, тому він відповідач за все, що в цій книжці міститься. А містяться там речі дивовижні. Але вражає вона не тільки тим, що в ній є, але й тим, чого в ній немає. Немає нічого в книжці про масове здавання в полон кадрової Червоної Армії в перші місяці війни, немає нічого про загороджувальні загони, про мордобої, про розстріли перед строєм без суду і слідства.

Але не це головне. Головне для стратега - карти. Для колишнього начальника Генерального штабу карта - основа основ. Можна було мемуари не писати, а опублікувати карту угруповання радянських військ на 21 червня 1941 року. Будь-якій військовій людині все стало б відразу ясно. Але угруповання радянських військ на 21 червня 1941 року - це державний секрет вищої категорії. Його пильно берегли в СРСР, а тепер у РФ. Любителі історії з дрібних осколків складають картину, але держава мовчить. Усіх мастей «інститути військової історії» та «академії військових наук» створені не заради того, щоб картину прояснити, а задля того, щоб її затемнити. Якщо розкрити угруповання радянських військ, то легендам про те, що війна була нібито «великою і вітчизняною», буде завдано остаточний і смертельний удар.

Ясна річ, Жуков питання про угруповання радянських військ обійшов мовчанням. Але мемуари начальника Генерального штабу, в яких немає карти обстановки, - це розкішна коробка ювелірної фірми, на якій золотими літерами витиснуте всесвітньо відоме ім'я, але чомусь відсутнє діамантове намисто. Такі мемуари - це пипка-пустунець. Гумочка є, а молока немає: смокчіть, дорогі товариші!

Жуков знав, що угруповання радянських військ йому розкрити не дозволять, а коли так, годі було й братися за мемуари, бо текст книжки - це річ другорядна, це тільки пояснення до того, що нанесене на карту.

Але стратег і компанія вихід знайшли. На стор. 225 першого видання карту помістили: становище радянських військ, які повинні були, як нас запевняють, «відбити німецьке вторгнення». Комуністичні ідеологи не шкодували коштів на видання книжки Жукова. Міркіна пише: «Така ошатна в багряному целофановому супері була вона, ця цар-книжка!» («Огонек». 1988. No 18. С. 20).

Так, не поскупився Центральний Комітет: і папір добрий, і обкладинка яскрава, і карти кольорові з розворотом. Але найголовніша карта, яка повинна була прояснити морок 1941 року, - маленька, чорно-біла, навіть сіренька і без розвороту. Весь радянсько-німецький фронт від Балтики до Чорного моря - 56 міліметрів. Немовля своєю долонькою накриє відразу Північно-Західний, Західний, Південно-Західний і Південний фронти і двадцять армій, які входили до складу цих чотирьох фронтів і таємно висувалися з глибини країни на простори Білорусії й України. Карта навмисно зроблена настільки дрібною, що на ній нічого все одно не помістиш. Начебто карта і є, але в той же час її й немає.

Армії на цій карті перераховані списком, але їх положення не показано. Просто написано: «Західний особливий військовий округ (3А, 4А, 10А)». Товариші шахісти, уявіть, що вам треба аналізувати шахову партію; вам повідомляють, що є на шаховій дошці король, ферзь, кінь і три пішаки, але де вони знаходяться - державна таємниця. Як би ви аналізували? Жуков явно вважав читачів розумово неповноцінними і саме в розрахунку на них писав свої твори.

Жуков обдурював читачів без сорому. 21 червня 1941 року західні військові округи рішенням Політбюро були перетворені у фронти. Вже одне це змушує задуматися: Сталін нападу не чекав, а фронти розгорнув. Навіщо? Для того щоб такі думки нас не турбували й не бентежили, на карті Жукова ніяких фронтів немає. Замість цього - мирні військові округи: Київський, Прибалтійський, Західний. Мовляв, жили ми мирним життям і нічого не затівали... Але ж це - нахабне пересмикування. За такі речі в минулі часи били в лоб канделябром. Але подрібнів народ. Майже святого шулера від історії ніхто за руку ловити не став. А шкода мені, що канделябр не став зброєю пролетаріату.

Але це не все. У Прибалтиці перебувала 27-а армія генерал-майора Берзаріна Миколи Ерастовича. Положення 27-ї армії не тільки не зазначене, але воно навіть і не назване. 27-а армія просто пропущена. Берзарін завершив війну генерал-полковником, Героєм Радянського Союзу, кавалером дев'яти бойових орденів, у тому числі чотирьох полководницьких, командувачем 5-ї ударної армії, першим радянським комендантом Берліна. За давньою бойовою традицією кращого з командирів уже в ході битви призначали комендантом ворожого міста або фортеці. Цієї честі Берзарін був удостоєний 24 квітня 1945-го, коли до завершення запеклих боїв за Берлін було ще далеко.

А тепер вкажіть мені інший приклад у світовій історії, щоб начальник Генерального штабу писав мемуари і пропустив цілу армію. Дивно, що на карті угруповання радянських військ Жуков пропустив армію того самого Берзаріна, якого сам особисто в 1945 році призначив комендантом Берліна.

Цікаво відзначити, в тексті армія Берзаріна є, а на карті її немає. Ця дрібниця явно вказує на неприємну обставину: текст писали одні люди, а карти складали інші. Жуков роботу цих людей не координував і не контролював. Інакше як накажете вірити легендам, що одного погляду на карту йому було досить, щоб розкрити підступні задуми супротивників? Ось зворотний приклад: у