Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

У всьому цьому дурдомі незмінно тішило одне: принаймні, наше з Діною лялькове діло потроху просувалося. До сьогоднішнього дня популярність відреставрованих нами ляльок досягла того самого рівня, коли бажаючих купити їх було набагато більше, ніж ми встигали зробити. Отже, крамнички, що їх продавали, піднімали ціни на наших дівчаток. З чого нам, звичайно, щедро перепадало. Звичайно, це досі не були гроші, які дозволять у разі чого гордо заявити про свою повну фінансову незалежність. Але в мене вже принаймні завелися свої кошти, і їхня кількість на банківському рахунку постійно збільшувалася.
Сьогодні був один із тих днів, коли комусь із нас належало пройтися крамничками, що з нами співпрацювали. Традиційно кинувши жереб, ми вирішили, що з малюками сидітиме Діна. Я ж, прихопивши з собою коробки з новими ляльками, вирушила в хрестовий похід, метою якого було оббігати кілька магазинчиків, що знаходяться в різних частинах центральних районів, і ще кілька — ближче до околиці.
Коли з роботою було покінчено, я, безмежно задоволена собою і безмежно втомлена, вирушила додому. Ноги в босоніжках боліли вже так, що я буквально тяжко застогнала, побачивши, що трамвай підходить до моєї зупинки, а отже взуття, спущене з ніжок на час поїздки, знову доведеться одягати, наче іспанські чобітки.
Ну хоч додому лишилось геть трохи. Отже, скоро можна буде розслабитися… наскільки, звичайно, мені дозволять це зробити.
Вже передчуваючи, як повернуся до своєї квартири і перевдягнуся в м'які домашні капці, я увійшла до під'їзду. Але не встигла стати на східці, коли із тіні на мене буквально вискочив Дем'ян! Як не дивно, з урахуванням недавніх подій, цієї раптової появи підозрілого листоноші для мене виявилося достатньо, щоб перелякатися наче сімейній парі з іпотекою, чий забудовник раптово випарувався, бурмочучи щось там про Мальдіви.
— Ой, вибачте, що так вискочив просто на вас, — дружелюбно посміхнувся Дем'ян, притримуючи мою тушку, яка вже збиралася впасти, втративши рівновагу.
Хоча по правді, краще б він до мене не те, що не торкався, а навіть не наближався.
— Нічого, все гаразд, — пробурмотіла і я посміхнутися у відповідь, тільки ось, схоже, губи від переляку застигли в нервовій гримасі.
Спробувати поговорити з ним зараз, чи що?
— До речі, — проказала я, набираючи в легені більше повітря. — Щодо тих ваших листів… Я хотіла б трохи поспілкуватися з вами з цього приводу…
— Обов'язково, Маргарито, але не зараз, потім. Трохи згодом, — несподівано пробурмотів чоловік, гаряче притиснувши до губ зворотній бік моєї долоні. Від чого я, до речі, очманіла настільки, що навіть сказати нічого не змогла, просто очі витріщила. — Зараз я не можу говорити з вами. Але обіцяю, незабаром поговорю. Поки що скажу тільки одне, — прошепотів він мені на вухо: — Будьте обережні. Пам'ятаєте той день, коли на вас у провулку напали? Боюся, це було невипадково. Тому бережіть себе, благаю. Бо як з вами щось трапиться — я цього не переживу, — видихнув листоноша, і судячи з його погляду, вже зібрався палко засмоктати мене, як пилосос! Але на щастя, парою поверхів вище почулися кроки. Тож обійшлася лише ще одним облизуванням моєї руки, перш ніж Дем'ян, пробурмотівши щось на прощання, вискочив з під'їзду.
Зависнувши на кілька секунд у стані: «І що це взагалі нахрін було?», я глибоко вдихнула і пішла вперед, поки сусідка, яка спускалася з третього поверху, не опинилася поряд — підозрюю, мій збентежений вигляд міг би її чимало здивувати, а цього мені зараз точно не треба.