Читати книгу - "Поцілунок одного разу, Ольга Манілова"

Для того, щоб відчувати, як божеволіє, потрібна відправна точка з граничною заповненістю нормальності.

Божевільні часом уявляють себе заможними чи здоровими. Як і люди вважають себе смертними чи безсмертними.

Карелін давно дахом поїхав, тому читає звіт довго. Дивиться в мерехтливі рядки на екрані і дивиться. Рука до пістолета не тягнеться.

Запит на секс без зобов'язань, напевно, липовий і бреше вона, мститься йому. Телефон змінила. А якщо ні?

Якщо мститься, його скрутить скаженою спіраллю торнадо. Занадто багато надії. Якщо мститься, то хоче реакції. Не все одно. Він ухопиться за будь-яке "не все одно" після. Будь-яке. Це буде брудно, негарно, і ніколи вже не буде, як раніше. Загалом ніколи не буде як було. А якщо й справді потрахатися йде, то Кареліну нема кого звинувачувати, крім власного боягузства і малодушності, але доведеться розплачуватися комусь за це.

Завжди доводиться комусь розплачуватись за біль від розмаху Сонячної системи, тож потім Роман знайде його та вб'є.

А може... Цілком і рада, можливо, що все закінчилося. Плакала з ним частіше, ніж сміялася. Може, й рада, що самій  робити нічого не довелося. Зник надокучливий, що відразу її життя в оборот узяв.

Мабуть, погано, що зараз рука до пістолета не тягнеться.

Багато рахунків щось утворилося, і вже незрозуміло хто кому платить.

Звичайно, їм з Кірою доводиться розплачуватися за зіткнення вщент двох реальностей. Результат уже непоправний.

Тільки Рома ніколи не дозволить їй завдати удару.

Навіть якщо від їхніх стосунків нічого не залишиться.

Навіть якщо минуле не обернеться майбутнім.

Як би там не було, кожен рахунок він заплатить за них обох.