Читати книгу - "(не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова"

"Хочу фото"

"Будь ласка, крихітко"

Я хотіла відмовити. Пристойні дівчата не роблять фотографії в душі й тим більше не відправляють їх хлопцям о восьмій ранку. Але "будь ласка" від Роми змінило мої плани. Не змогла набрати жодної літери відмови. Натомість я підійшла до вмивальника, протерла рукою запотіле дзеркало і почала розглядати себе.

Довге мокре волосся, розсипане по плечах. Підкручені вії та трохи блискучі від бальзаму губи. Крапельки води, які я не встигла витерти, на шиї та відкритих ключицях. Маленький кулончик, що лежить рівно в яремній западинці.

Потяглася за телефоном та зробила декілька бездумних кадрів. Прискіпливо їх роздивилася — все не те. Знімки вийшли ніякими, а світло надто яскравим. Моє обличчя було практично не видно. І чомусь це дуже сильно мене дратувало.

Вимкнувши верхнє світло і залишивши лише теплу лампу на дзеркалі, я ще раз навела камеру. В останній момент вирішила зробити портретний знімок, який захоплював лише край рушника, в який я була загорнута. Цей кадр мені сподобався. Губи були чуттєво розплющені, а очі опущені вниз. Трохи зведені плечі, щоб підкреслити ключиці, і я здавалася ще більш тендітною, ніж є насправді. І, звичайно ж, рука, яка злегка підтримувала рушник, боячись, що воно впаде.

Попри те, що знімок мені подобався, було складно наважитися відправити його Ромі. Здавалося, що я порушую якісь правила, адже змалку нам вбивають голову, що такі речі робити непристойно. Розуміючи, що час іде і Рома чекає на фотографію, я занесла палець над кнопкою “відправити” і почала рахувати до десяти, щоб заспокоїтися.

Але доля все вирішила за мене. Стук у двері змусив мене підстрибнути від несподіванки, рука здригнулася, натискаючи кнопку відправити та телефон вислизнув із рук.

— Катю, чому так довго? — пролунав невдоволений голос молодшого брата. — Я ж спізнюся!

Цілком ігноруючи Андрія, я швидко схопила телефон, навіть не розуміючи, що я хочу зробити. Стояло дві галочки — фотографію було переглянуто. Мабуть, Рома не випускав телефон з рук в очікуванні. Тепер же в очікуванні я завмерла. Хлопець не відповів. Не з'явилося навіть повідомлення, що друкує. Я відчула як паніка підійматися до горла, перетворюючись на грудку нудоти.

— Катерино, май совість!

Дідько! Я дуже люблю своїх братів, але зараз хотіла прибити як мінімум молодшого. Стиснувши в руці телефон, я різко відчинила двері, виходячи в коридор.

Пройшла повз брата, який щось бурчав собі під ніс, та попрямувала до кімнати. Намагалася зосередитись на диханні, щоб розслабитись, але практики сьогодні не допомагали, а тільки накручували мене ще більше.

Відповідь від Роми надійшла через сім хвилин, коли я вже встигла натягнути білизну і накрутити себе. Змусивши себе відкрити повідомлення, я здивовано заморгала.

"Оху**на"

Телефон смикнувся в моїх руках, сповіщаючи про наступне:

“Здається, мені потрібний холодний душ. Ні, не здається”

“Хочу тебе бачити вранці у моїй ванні. І вечорами теж”

Пальці на руках закололи, ніби в них устромили тисячі голок одночасно. Дихання стало уривчастим, я не могла зробити вдих і відвести погляд від екрана смартфона.

О Боже!

"Я теж хочу", — написала я і відразу стерла, відчуваючи як щоки червоніють. Я поводжуся як школярка, якій вперше написав хлопчик, який сподобався.

“Крихітко, давай ти не підеш сьогодні на вечірку і ми проведемо вечір лише вдвох. Все буде так, як ти захочеш.”

Від Роми прилетіло ще одне повідомлення.

Мені хотілося на все погодиться. Стоячи посеред своєї кімнати в одній білизні, я торкалася холодними руками до своїх вогняних щік. Контраст був неймовірним, але чомусь холод не заспокоював, а навпаки дратував. Як же хотілося притиснутися до Роми та вдихнути запах сандала, який колись дратував, а зараз став найнеобхіднішим.

Не давши своєму серцю заспокоїтись, я швидко набрала:

"Забери мене з вечірки о восьмій"